,
Так швидко тоне в натиску отав,
Забулося ім’я того співця,
Який її уперше протоптав.
По ній ніхто вже більше не спішить,
Там урвища, там звори. І ніхто
Не прагне утрапляти ні на мить
В її гулке камінне решето.
Стежина заростає, запада.
Новітні пілігрими обминуть…
У них така упевнена хода,
І зорями розцвічено їх путь.
Пощо їм туга непрохідни...