Доки жив старий Швайка, сини ходили під його рукою, як воли в плузі. Старший, Тихон, хоч і мав уже п'ятеро дітей, але на току снопи клались в одну скирту, і зерно зсипалось до одної засіки.
— Отепер і до нового вистачить,— щороку над засікою говорив старий,— а захочете, то й приробите.
Хата з хатиною під зопрілою соломою, мов з-під зеленого очіпка, дивилась, як сліпий більмами, трьома вікнами...