Він міцно спав. І вид його німий,
спочивши на твердому узголов'ї,
рушав у безвість. І рвучи закови,
світи обидва, що єнались в слові,
розходились над кратером пітьми.
Але не знали ті, що з ним жили,
що він один був їхнім рідним краєм:
рікою, кручею, зеленим гаєм,
Вони ж – його подобою були.
Його подоба – далі ці прозірні,
що горнуться до гробу і зо...