Посипав з хвої світлий пил.
А зір — замало.
І ріща із останніх сил
мені палало.
Я миттю переплив ріку
і пісню млосну.
А ти сто літ, як в сардаку
пішла на Босну.
З тобою мати і брати,
й вуйки з вуйнами.
А світлий пил із темноти
завис над нами.
Під сардаками — киптарі
і груди, й тиша…
Лиш на зарінку угорі
палає ріща.
І засипає...