Він, серця свого шал розпалюючи під
Сутаною, – рука тремтіла в рукавичці, –
Ішов, неначе плив, точивсь хітливий піт,
Беззубо слинивсь рот на жовтому обличчі,
Ішов, неначе плив, "Молімось" – раптом злий
За вухо хтось узяв зневажливо монаха
Й сутану поміж слів, брудніших од помий,
На тілі на його смердючім розпанахав!
Покара!.. і нема сховатися під чим,
Ли...