Не почуєш більше мого голосу,
Твого горя вже не бачитиму я,
На моря далекі ти помолишся,
Стрілокрила ти, ти – ластівка моя!
Отруїли серце передзвонами,
Одцвіте весни за ґанками каштан.
Восени – колись ще може знову ми
Покладем серця на золотий баштан.
Восени колись, ми твердо віримо,
У червоному, у золотому сні
Райських птахів запашними пір’ями