Навік завмерли брови в спогаді суворім,
Руці вже не виводить дивне дійство слів,
Ми вже ніколи з Вами більш не поговорим
Про Київ рідний і такий же рідний Львів.
Вже Вам не спалахнути дотепом яскравим
І жартом не сипнуть, щоб сіллю очі пік,
Що це й робили Ви безоглядно, по праву,
Яке запевнив Вам Ваш матріарший вік.
Що чужина? Що старість? Ночі й дні без ліку,...