Ти їдеш, милий брате, де би добре жити?
Їдь, соколе мій ясний, дорогий мій друже.
Постелися дорогов ти, стокротна руже,
Аби му на терновий світ любо ступити.
А хоть стане на тернє — не коли го дуже,
Бо то серце ще боже, може затужити,
А тобі би за него бог не міг простити...
Не вколи го! Не вколеш, красна моя руже?
А хоть вколе коли тя, то не плач, соколе: