Осінь. Сумрак. Тишина.
Дощові краплі, великі, немов сльози, а й такі прозорі, бились чутно о шиби, розпливались і котились звільна вниз, густо, багато, невпинно.
Я лежала, втомлена денною працею, спочиваючи, і під час коли понурі, безбарвні думки вештались, немов ті павуки, в мозку снували ткань,— придивлялася я тому монотонному об'явові.
"Коли б хто мав стільки "тисячів", скільки тут котитьс...