Івану Давидкову
Коли мій батько руки вмиває,
Б'ють у скелі долонь моря зелені,
Плаває сонце, немов черешнина,
У величезній батьковій жмені.
Нігті, як десять чорних місяців,
Ходять по еліпсах та по колах.
Виливає на землю дощі та бурі
Мозольної тверді найменший сколих.
Рукава закочені, як гірські кряжі,
На плечах — простори солон...