Обіч мого вікна розпустив розгалужені крони,
Наче крила тугі, молодий білопінний каштан.
Я милуюся ним і долаю життя перегони,
І торкаюсь рубців занімілих від давності ран.
Мої скроні хтось рясно посипав каштановим цвітом,
Поорали чоло, наче поле, життя орачі.
Ще надавно плило під вітрилами зоряне літо,
А на обрії вже журавлинні курличуть ключі.
Так ведеться з...