Як тільки я, нещасний, спогадаю,
Що я ніколи пані
Не зрітиму, в душі моїй німотній
Громадиться палючий біль без краю
При мислі цій скорботній,
I я скажу: "Душе, чому в незнані
Краї не йдеш ти? Муки безнастанні
В цім світі, що тобі він ненависний,
Лиш страх тобі несуть і самотину".-
Тоді я зву кончину.
Як відпочинок любий, благовісний,