Нещадне сонце палило і палило. Давно поскручувалося і опало листя на деревах, які росли оддалік від річки. Земля вся покрилася глибокими тріщинами, затверділа, мов камінь. З неї не витикалася жодна зелинка.
Худющі, натомлені вісники снували від поселення до поселення, повторюючи одне й те ж:
— О люди! Бійтеся богів — вони карають нас за наші гріхи. Молітеся, о люди!..
Страх, який і так чорним...