Тридцятип'ятилітній Тодосій у довгій чернечій одежі, що не різнила його від інших ченців київських печер, ходив по келії до краю роздратований.
Ні поклони, ні молитви, ні збільшені вериги не втамовували гніву суворого Тодосія.
"Господи, владико життя, моїх помислів, моєї любові й мого гніву! Серце моє горить вогнем на нечестивого князя! Гнів мій на славу Тобі!"
Вериги глухо стукали об долівку...