Всю ніч зо мною сум болючий мій,
Супутник-друг блукань моїх безцільних.
Нам весело у парі мовчазній,
Де б не були ми — двоє нероздільних.
Та давить нас нудьга похмурих стін,
А книги сі — живої думки препарати —
Вже виглядом самим наводять сплін
І геть женуть з набридлої кімнати.
З портретів дивляться докором нам услід
Славетних діячів померхлі очі.
Нас душить сміх... Ще мить — і пішохід
Вітає...