І побачиш мигцем рідну тінь в кольоровім екрані,
Ще не встигнеш збагнути, як швидко хтось все перемкне,
Снігопад перейде у тремтіння тужливих літаній,
І піде собі далі, надовго покине мене
Біля тої сліпої, погаслої раптом вітрини,
Де колотяться юрби, залізні візки і торбини.
І ніщо не збагнеш, і нічого собі не пробачиш,
І рукою зітреш промінці від рясних ліхта...