Степ був сизий, мов крило орла.
Василь із сином заорали ранок на сході, у степу, і сіли під возом снідати. Коні коло воза їли овес із січкою, трусили по полудрабках овесини і сіяли на свіжу ріллю; сіно з рептуха смикав вітер і люто кидав ним об голу землю.
Сонце підвелося червоне, заспане, а на вітер, по-Василевому, хрести з вінчиками помалювало на небі...
Василь з батьківською ласкою одрізав...