Тим, хто дарує людям Вічну
Мудрість книг — присвячую.
У тиші Храму, де живуть слова
І мови, й пісні рідної до болю,
Ти, опромінена і трепетно жива,
Чаклуєш всіх Великою Любов'ю.
Хвилюєш душу, як лиш зазвучить
Рядок, що сяє в променях світання,
Або коли осінньо-ніжна мить
Враз спалахне кольорами востаннє.
А серце — тук!.. Щемливе серце: тук!
І ще ра...