Дніпро, Дніпро! Ти покохав,
Як матір, Україну,
Ти рідним братом и став
І другом до загину.
Давно колись, в часи війни,
Гуляв ти з козаками,
Носив на плечах їх човни,
Ховав очеретами.
Але думки летять в віки,
У час походів княжих —
Хіба ж не ти встеляв шляхи
Єдвабом, шовком вражим?
Хто ж чеше кучері твої
І мед-вином частує?
Хто срі...