Я лежу, задумавшись, на очеретяному дивані, що, здається, стоїть на корабельній палубі, бо в мене перед очима поруччя, а за ним у сірих хвилях поблискують летючі риби. Але навіщо я сів на пароплав? Як не дивно, я цього не пригадую. Зі мною ще хтось їде чи я сам – і про це в мене таке ж невиразне уявлення.
Воно дуже невиразне, напевне, через те, що за морськими хвилями висить туман. Я лежу на ...