Попід лісом, де поляна,
Хтось у кавал** тихо грає.
Гарна дівчина Стояна
По водицю поспішає.
А їй дядина із саду
Аж викрикує досаду:
"Збожеволіла, Стояно,
Що це вибралась так рано?
Стій, удвох підем хутенько!" —
А сама ж — до її неньки,
Оганьбити, бач, Стояну,
Що побігла на поляну.
Як ізбігла стара мати
На чардак*** — о, боже правий! —