Оповідання
Дитина голосно плакала. Захлинаючись. Вимогливо. З останніх сил. Здавалось, у густій темряві, розірваній вузькими блискавками світла, що іноді вривалися в щілини наглухо засунутих дверей пульманівського вагона, їй викручували тендітні ручки. Плач вібрував, був наповнений нелюдським болем і, здавалося, розривав на частини чорний густий морок.
— Та заткни ти йому пельку! — заволали з...