Тією ж уздою, що твердо тримав він завше,
Його прив'язали до спини його ж таки румака,—
Той гнівно шарпнувся, рідні простори згадавши
І заіржавши, цькований, в темряву поскакав.
Так його прив'язали, аж огирю біль звірячий
Не дозволяв спинитись ані на хвилю одну,
Ще й так, що він анічого, крім неба, не бачив,
Яке вороним стало, ширшим, дальшим за далину.
Як вір...