РОЗДІЛ XXV
О мамо, чорна тінь лягла
На світлі мої мрії.
Похмура хмара сповила
Життя й пісні-надії.
Холодним снігом замело
У грудях тепле джерело.
Маргарет Девідсон
Уа-та-Уа і Гетті встали на світанку, залишивши Джудіт у обіймах сну. На свій туалет індіянка витратила не більше хвилини: швиденько вклала простим вузлом свої довгі, чорні, як смола, коси, туго підперезала ситцеве плаття, що облягало її гнучкий стан, і взула на свої маленькі ноги строкато вишивані мокасини. Вбравшися, вона залишила свою товаришку, що поралася в хаті, і вийшла на поміст подихати свіжим ранковим повітрям. Там вона знайшла Чингачгука, що роздивлявся береги озера, гори й небо; в погляді його відчувалася мудрість лісовика і поважність індіянина.
Зустріч двох закоханих була проста, але сповнена ніжності. Вождь поводився з дівчиною, як належить мужчині,— ласкаво, проте без хлопчачого захоплення і поспіху, а в усмішці дівчини, в її потуплених очах відчувалась властива її статі сором'язливість. Жоден з них і слова не вимовив, вони розмовляли очима, та розуміли один одного пречудово, наче вживали цілий словник. Уа-та-Уа рідко так красувалася своєю вродою, як того ранку: вона вмилася, відпочила, і її обличчя дихало свіжістю, якої позбавлені навіть юні й вродливі індіянки, виснажені важким лісовим життям. До того ж Джудіт за короткий час їхнього знайомства нс тільки втаємничила її в деякі секрети жіночого туалету, але й подарувала їй кілька лепських строїв з власного гардеробу, і строї ті допомогли ви-виявити природну зграбність індіянської дівчини. Усе те закоханий зразу ж помітив, і його обличчя засяяло втіхою. Та за мить воно знову споважніло, позначене тривогою й сумом. Табурети, на яких учора сиділи учасники наради, ще й досі були на помості; поставивши діва з них до стіни, Чингачгук сів і знаком запросив свою кохану зробити те ж саме. Коли вона сіла, він добру хвилину мовчав, замислений і сповнений гідності того, хто народжений, щоб сидіти біля вогнища ради, а Уа-та-Уа потай спостерігала за виразом його обличчя, терпляча й покірна, як і належить жінці свого племені. По тому юний воїн простягнув руку вперед, наче вказуючи на красу того величного видовища, що розгорнулося перед ними в цей чарівний час, коли весь круговид вирізнявся, осяяний прозорим світанком. Він обвів рукою озеро, гори й небо, а дівчина стежила за тим рухом, здивовано всміхаючись до краси, що оточувала її з усіх боків.
— Хуг! — вигукнув вождь, захоплений незвичним навіть для нього краєвидом: він-бо зроду ще не бачив жодного озера. — Це країна Маніту! Вона занадто гарна для мінгів, але пси цього племені виють у лісі, гасаючи зграями. Вони гадають, що делавари сплять у себе за горами.
— Всі, окрім одного, Чингачгуку. Один є тут, і він з роду Ункасів!
— Що може один воїн проти цілого племені? Стежка до наших селищ дуже довга й покручена, і нам доведеться йти під захмареним небом. До того ж боюся, Жимолосте Гір, що нам доведеться йти нею самим.
Уа-та-Уа зрозуміла, що він має на увазі, й засмутилася, хоча їй було втішно чути, що воїн, котрого вона так любить, порівнює її з найпахучішою і найгарнішою дикою квіткою рідних лісів. Проте вона мовчала, як і личило жінці, коли йдеться про важливі справи, що їх належить вирішувати чоловікам, хоч і не могла стримати радісної усмішки.
— Коли сонце буде там, — провадив делавар, указуючи на зеніт, — Великий Мисливець нашого племені повернеться до гуронів, а вони вчинять з ним, як з ведмедем, з котрого луплять шкуру і смажать, навіть на повний шлунок.
— Може, Великий Дух пом'якшить їхні серця і одверне від кровожерності. Я жила серед гуронів і знаю їх. Вони мають серце і не забудуть власних дітей, які можуть попасти до рук делаварів.
— Вовк завжди виє; свиня завжди їсть. Вони втратили воїнів, і навіть жінки їхні вимагають помсти. Блідолиций має очі орла і бачить, що діється в серцях мінгів: він не сподівається милосердя. Душа його повита хмарою, хоч її не видко на його обличчі.
Настала довга мовчанка; Уа-та-Уа взяла потай вождеву руку, наче шукаючи у нього підтримки, хоч і не осмілилася підвести очей до його обличчя, яке стало грізне від суперечливих пристрастей і суворої рішучості, що боролися йому в грудях.
— Що робитиме Ункасів син? — несміло спитала зрештою дівчина. — Він вождь і, хоч молодий, а вже прославив своє ймення у раді. Що його серце вважає за наймудріше? І чи голова його каже ті самі слова, що й серце?
— Що скаже Уа-та-Уа в той час, коли моєму найближчому другові загрожує така небезпека? Найменші пташки співають наймиліше; послухати їхню пісню завжди приємно. Хотів би я в своїй скруті почути волове очко: його пісня сягає глибше вуха.
І знову Уа-та-Уа зазнала глибокої втіхи, почувши таку хвалу з уст коханого. Інші делаварські юнаки теж називали її часто Жимолостю Гір, але прізвисько те ніколи не лунало так солодко, як тепер, з Чингачгукових уст; до того ж він один назвав її Воловим Очком. Радісно було чути це дівчині, а ще радісніше було збагнути, що коханий не тільки тішиться з її голосу, а й цінує думку та пораду своєї нареченої. Вона стиснула його руку обома своїми й відмовила:
— Уа-та-Уа каже, що ані вона, ані Великий Змій не зможуть більше сміятися чи спати, не бачачи уві сні гуронів, коли Звіробій загине під мінгським томагавком, а вони нічого не зроблять, аби його врятувати. Вона воліє піти сама в далеку дорогу, аніж дозволити такій темній хмарі затьмарити її щастя.
— Добре! Чоловік і дружина повинні мати серце, вони повинні дивитися одними очима й мати одні почуття.
Не будемо розповідати, про що вони ще говорили. Ми вже знаємо: йшлося про Звіробоя та його надії на рятунок, але що вони вирішили, ми довідаємося згодом. Молода пара ще розмовляла, коли сонце визирнуло з-за верхівок сосон і світло ясного американського дня полилося в долину, затопивши озеро, ліс і схили гір. Тієї самої миті Звіробій вийшов з каюти на поміст. Спочатку він позирнув на безхмарне синє небо, по тому швидко оглянув озеро й береги, а тоді вже приязно кивнув друзям і весело всміхнувся дівчині.
— Ну, — мовив він, як завжди, спокійним, бадьорим голосом, — той, хто бачить захід сонця і не заспить уранці, матиме нагоду спостерігати, як воно вертається зі сходу, наче олень, що за ним кругом женуться мисливці. Мабуть, ти, Уа-та-Уа, не раз бачила це видовище, а проте тобі ніколи не спало на думку поцікавитися, яка тому причина.