Зростили героя

Семеняко Виктор

Галина Іванівна сказала:

— Хлопчики і дівчатка! Ви добре відпочили, а тепер повинні відмінно навчатися. В школі оголошується рішуча боротьба з двієчниками.

Почулися крики:

— Давно пора братися за цих ледацюг!

— Ганьба невстигаючим!

— Жодного відстаючого поруч!

— Навчаєшся відмінно сам допоможи товаришу!

Галина Іванівна попросила всіх заспокоїтися і викликала відповідати Генку Синицю. Так, того самого, якого насилу перетягували із класу в клас.

Генка повільно встав, немов на ньому висіли пудові гирі, але із-за парти не виходив.

Галина Іванівна здивовано поглянула на нього.

— Що з тобою? — поцікавилась.— Знову ногу підвернув?

Якби це було кілька днів тому, то Генка обома руками, мов рак клешнями, ухопився б за цю причину і категории но заявив би, що із-за парти його можна винести лише на носилках, що в нього права нога не розгинається, а ліва — не згинається. Але так було минулої середи. Сьогодні ніхто не повірить. Іще, чого доброго, засміяти можуть. Он і так усі сидять, вуха наставили, ніби локатори. А Світланка аж руками рота закрила і починає закипати, як чайник, від стримуваного сміху.

Генка опускає очі на парту. Якусь мить вивчає на ній подряпини і, наважившись, каже:

— Ноги у мене в порядку.

Галина Іванівна почала втрачати терпець:

— То в чому ж річ?

Причина була відома всьому класу. Добре знали її і вчителі. Але Галина Іванівна у нас нова вчителька і тому поведінка Синиці викликала в неї законне здивування, подібна ситуація в її практиці ще не зустрічалась.

А секрет був простий. Біля класної дошки Генка не чув підказок. А вже щоб заглянути до книжки — то ніякої можливості.

Тому можна зрозуміти, в якому стані він перебував. Проте Генка тремтів не лише за себе, а й за Галину Іванівну. Він уже зрозумів, що молоденька вчителька зробила прикру помилку і їй доведеться за неї відповідати. Особливо нині, коли оголошено рішучу боротьбу із невстигаючими. Від того, яку оцінку вона поставить, залежатиме успішність не лише класу, а й школи. Ситуація була складною і напруженою. Генка першим зрозумів, що опиратися не варто, і став перед класом, як співак перед глядачами. Співчутливо поглянувши на Галину Іванівну, широко розставив ноги, ніби йому не запитання мали задавати, а валити на підлогу.

Галина Іванівна тихим і спокійним голосом попрохала розповісти урок.

Генка мовчав. А що може бути гірше, ніж мовчання перед очима однокласників? Коли вже вийшов до дошки говори. Чим більше скажеш — тим краще. Дарма, що ти нічого не знаєш. Будь-яка пауза, навіть артистична, гарантує двійку. А це скандал. Вдома оголошується надзвичайне становище. Відміняються культпоходи в кіно. Забороняється перегляд телепередач. Ховаються вудки, і зникає невідомо куди шахова дошка. Друзів не пускають на поріг.

Генка це добре усвідомлював, але мовчав, як риба.

Галина Іванівна втратила терпець і суворим голосом сказала:

— Сідай, Синиця! Ставлю тобі двійку.

Клас притих. Ні шерехне... Всі їдять Генку очима. От нахаба! Потягнув клас назад.

Після уроків староста класу Віталій Дараган попрохав актив залишитися. Сіли за перші парти. Кожен відверто сказав усе, що думав про Генку.

Після того як Генку добре пропісочили, всім закортіло додому. Вийшли на вулицю. На шкільному подвір'ї зустріли Грицька Птуху з 3-А. Він ганяв футбольного м'яча. Помітивши нас, запитав:

— А ви чого так довго?

Йому пояснили:

— Синицю виховували.

— А що він?

— Двійку схопив. А тут якраз оголошено місячник...— зітхаю.

Грицько відказав:

— У нашому класі також неприємності, Марко Залив'яний теж на більше не спромігся. Ми його перед усім класом викрутили. Стояв мокрий, як курка.

— А ми на активі.

Грицько заперечив:

— Перед усіма товаришами — більше користі.

Після цього повідомлення настрій у всіх підупав. Стало ясно, що інші класи боротьбу із двієчниками ведуть успішніше. Наступного ранку зібрались у класі за півгодини до початку занять.

Порядок денний зборів оголосив Віталій Дараган.

— Ану, будь ласка, Геннадію,— попрохав,— розкажи, як ти докотився до такого ганебного стану.

Його підтримали з десяток голосів:

— Давай, давай!

На Синицю було приємно поглянути. Костюмчик випрасуваний. Сорочка білосніжна. Черевики блищать. І сам такий урочистий, натхненний — святковий, словом. Стоїть із гордо піднятою головою. Коротко розповів про своє дитинство. Наголосив, що за футболом йому не до уроків. Недоліків не приховував, скромним не прикидався, критикував себе від чистого серця на всі заставки.

Нам це сподобалося. Особливо, коли Геннадій вдарив себе кулаком у груди й пообіцяв виправитись. Гримнули оплески. Синиця артистично розкланявся і під захопленими поглядами дівчаток сів на своє місце.

Тепер ми заспокоїлися. Спокійно відсиділи два уроки. Коли нам Гаврило нову звістку приніс. Нібито інші класи по кількості зборів нас почали обгонити. Що ми плетемося десь у хвості.

— А що в них? — питаємо його.

Він подивився на нас, ніби ми щойно з Місяця впали.

— Двієчників підтягують. Дивні ви люди. Що ж іще? Це нині на першому плані.

Двієчників у нас більше не було. Ми перезирнулися з Генкою. Питаємо його:

— Як ти, можеш постояти за честь класу? Чи тобі однаково, хоч трава не рости? Є совість чи немає?

Генка вдарив портфелем, ніби капелюхом, об підлогу:

— Не підведу,— насупив брови і зморщив чоло.— Зараз буду писати самокритичного листа до стіннівки. Будьте певні, перцю не пожалію.

На наступній перерві "Колючка" висіла в коридорі. Під заголовком була приклеєна фотокартка усміхненого Синиці, що сидів верхи на коні, а поруч великими літерами було виведено: "Я двійку більше не пущу і на поріг".

Зібрався чималий гурт. Ледь уроків не зірвали.

Стаття Генки наробила шелесту. На думку авторитетної комісії, ми вийшли в ряд передовиків. Проте заспокоюватися було рано. Для більшої певності Синицю проробили іще на кількох зборах. Тричі збирали актив. Генка зрозумів, що ми без нього мов без рук, і тому зазнався. Ніс задрав так, що кочергою не дістанеш. А після того як виступив по шкільному радіо, взагалі перестав до всіх вітатись. Про уроки і говорити нічого — не вчить! Коли на чергових зборах йому зробили сто сорок сьоме попередження, Генка образився, навіть кричати почав: