— Скляний корок — сказав до себе пан Веткінс — ся дітвора нічого не влііє пошанувати.
— Панно Алїсо — сказав Кипріян — ви заохотили мене до твореня штучних діямантів, вам тільки сей камінь завдячує єствуванє. В моїх очах є він тільки забавкою без вартости, якщо отже ваш батько позволить, я жертвую вам його на памятку спільно проведених днів.
— Що ви говорите? — простогнав Веткінс, не могучи вгамувати радости.
— Панно Алїсо — повторив Кипріян — діямант є ваш, є вашою власністю, я дарую вам його.
Місто відповіди, Алїса подала свою руку Кипріянови, яку він щиро стиснув.
XI.
"Зоря Швдня".
Вістка про поворот Якова Вендергарта рознесла ся по околици. Кождий, цілком природно, був цікавий побачити сей чудесний камінь. Звісно також було, що інжінєр дарував "Зорю Півдня" Алїсї, та що однак її батько вва-жаєть ся власником діяманту.
Що сей діямант був дїлом рук людських, а не чудом природи, знало тільки дуже мале число людий, бо Кипріян не хотїв розповсюднювати сеї вістки, по части із страху перед пімстою копачів, а також передвчасно, заки не пересвідчить ся, чи його досвід удасть ся йому вдруге.
Загальна цікавість була так велика, що цілі громади населеня прямували до фарми Веткінса, щоби подивляти славний діямант.
Для вигоди огляданя його, Веткінс поставив його на малій колюмнї з білого мармору, стоячій на ґзимсї печі, а сам сидїв в свойому фотелі проти нього, бережучи й показуючи гостям.
Джеме Гільтон спитав одного дня Веткінса, чи не ляка-єть ся нападу, маючи в дома так дорогий клейнод, чим так налякав його, що фармер досі не успокоїв ся, аж не прибуло 10 полісменів з Капштату до береженя ферми.
Наплив цїкавих збільшав ся з кождим днем.
Почта й телеграф взяли також участь в розповсюд-нюваню слави "Зорі Півдня"; подробиці' про неї через Занзібар і Капштат забрили аж у Европу. Рисівники іллю-строваних журналів прибули, щоб її відрисувати, фотографи благали о честь відфотографованя чудового діяманту.
Народня уява також не дармувала. Почали кружляти легенди, після яких чорний сей камінь принесе нещастє властителеви. Для заспокоєня загальної цїкавости і вкоро-ченя нелюбих собі віщувань, постановив Веткінс видати великий бенькет на честь "Зорі Півдня".
Так сильний є вплив жолудка на людий, що вістка про бенькет змінила в однім дни некорисний настрій цілого населеня Вендергарт-копальнї.
Бенькет дійсно був пишний. "Вагон-г о у аі", величезна волова печеня, занимала середину, печені ягнята і всякого рода звірина окружали її, в товаристві цілих гір ярин і овочів.
Численні бочки вина і пива, уставлені довкола салї, доповнювали сей величавий пир.
На колюмнї, окруженій вінком горіючих свічок, поза плечами Веткінса, "Зоря Півдня" кидала свій чарівний блеск.
Двайцять чотирьох Кафрів, під проводом Матакіта, услугувало біля стола. Бенькетувала ціла ферма, навіть буйволи і пси, навіть струси Алїси підходили до стола, домагаючись огризків.
Алїса сиділа біля батька, заступаючи господиню дому. В душі однак сумувала, тому, що Кипріян відмовив ся взяти участь в бенькетї, не бажаючи перебувати в товаристві Панталяччія і йому подібних. Не приняв також запросин старий Вендергарт.
Бенькет добігав кінця в доволі' гарному порядку, бо присутність Алїси повздержувала навіть найсвобіднїйших гостий.
Тільки Панталяччі не понехав, після свого звичаю, дошкулювати Матвієви Преторіюсови, лякаючи його, що під столом вибухнуть штучні огні, та що по відході панни Алїси, найбільш грубий з присутних буде приневолений випити дванайцять фляшок джіну, або Ідо бенькет закінчить ся загальною бійкою на револьвери.
Удар ножа* о склянку дав знак, що господар хоче говорити.
Пан Веткінс встав, спер руки на стіл і важким вже дещо язиком почав свою бесіду.
Росказавши в кількох словах історію своєї молодости і згадуючи про важку працю, яко піонера, тїшив ся, що тепер сидить яко богатий фармер в товаристві 80 приятелів в богатому Ґріквелєндї. Бажав кождому з них, щоби йому щастило ся та щоби знайшов ще більший камінь від "Зорі Півдня".
Се прецїнь можливе! І в тій саме можливости полягає ціла поезія житя копача! Закінчив свою бесіду, гїючи за поводженє Ґріквелєнду, вдержане високих цін діямантів і за щасливу подорож "Зорі Півдня", яка мала бути висланою через Капштат до Льондона, щоби там чарувати своїм блеском.
По тім закінченю, очі присутних звернули ся однодушно в сторону, де яснів брилянт, так пробіг! Здивуванє на лицях присутних було так велике, що Веткінс в тій хвилі" відвернув ся, щоби пізнати причину здивуваня. Глянув на печ і упав зімлілий!
Діямант зник!
Усі кинулись його рятувати, розвязано йому краватку, бризнено на нього водою і вкінци привернено його до свідомости.
— Мій діямант, де мій діямант? — кричав — хто забрав мені його?!...
Присутні переглянулись поміж собою стрівожені, а офіцир сторожі, який також брав участь в бенькетї, видав приказ обсадити двері в цілім домі.
— Бажаю, щоби всіх зревідовано — запропонував з питомою собі щирістю Тома Стіль.
— Так, так — відозвали ся голоси.
Офіцир полїциї подрібно зревідував всіх присутних, так се нї до чого не* довело.
— Ну, тепер полишились тільки услугуючі Кафри — сказав офіцир.
— Так, так, зревідуйте Кафрів — кликнули з усїх сторін. — 'Річ ясна, що се вони зробили.
Нещасні Кафри вийшли з салї ще перед бесідою Веткінса, тепер сиділи вони коло огнища, заїдаючи останки бенькету. Кафри не розуміли о що розходить ся, коли однак почато їх ревідувати, зрозуміли, що річ йде про якийсь діямант, який украдено. І ся ревізія не довела до нічого.
— Злодій мав вже час сховати добичу — завважав один з гостий.
— Дійсно — відповів офіцир — є тільки один спосіб віднайти злодїя — а саме треба привести ворожбита!
— Якщо позволите, я займу ся тим — сказав Матакіт. Згоджено ся на се і присутні окружили ворожбита
і Кафрів.
Матакіт приніс вязку трощі, потяв її на рівні куснї, довгі на 12 ст. і даючи кождому з Кафрів один, полишив собі один й сказав:
— Розійдїть ся тепер на чверть години, а хто допустив ся крадїжи брилянта, того троща за сей час виросте на широкість трьох пальців.
Кафри розійшли ся, немило діткнеш сею мовою; знали вони, що" найменше підозрінє вистарчить, щоби при-ступлено сейчас до виконаня кари.