— Се є 20 разів за богато, однак Фарамон Барт є твоїм приятелем і зробить все, щоби тебе вдоволити.
Сказавши ті слова, задумав ся хвилину, а відтак відозвав ся:
— Слухай Тоная, дістанеш, що хочеш, однак даш нам за се кілька буйволів, потрібну поживу і почетну сторожу, щоби всіх нас перевела крізь Трансваль.
— Згода — сказав Тоная дуже вдоволений.
Вязня випущено сейчас на свободу і наситивши ще раз очи чудесами печери, позволили собі Фарамон, Кипріян і Матакіт завязати очі, і відвести назад до палати Тонаї, де з причини заключеної умови мала відбути ся велика гостина.
Умовлено ся ще, що Матакіт не верне ще зараз до Вендергарт-копальнї, тільки дожидати-ме вістки від Кипріяна.
Події, які відтак склали ся, показали, що ся обережність була на місци.
Слідуючого дня Кипріян, Фарамон, Лї і Матакіт пустили ся з численною сторожию в дорогу з поворотом до Ґрі-квелєнду.
Тепер годї було вже не сумнївати ся, що "Зоря Півдня" пропала і п. Веткінс не вишле її до Льондона, щоби там поміж найкращими брилянтами Англії лишала ся своїм блеском.
XX. Поворот.
Джон Веткінс ніколи не був в такім лихім гуморі, як по від'їзді' чотирьох соперників в погоню за Матакітом. Кожний день, кождий тиждень, який минав, віднимав в нього надію відзисканя свого брилянту, кромі сього не доставало йому звичайного товариства і тужив за Гільто-ном, Фріделем, Панталяччім а навіть за Кипріяном.
Скорочував собі час дожиданя збанком джіну а збільшена скількість алькоголю не впливала цілком лагодячо на його вдачу. До сього прилучилась трівога о судьбу виправи, бо Бардік, взятий в неволю бандою Кафрів, по кількох днях утік і вернув на ферму, де росказав про трагічну смерть Фріделя.
Був се лихий знак для Панталяччія і Кипріяна.
Алїса також почувала себе нещасливою. Не співала вже і рояль замовк. Не цікавило її так дуже стадо струсів, навіть Дада не займала її своєю пажерливістю і птах проковтував безкарно найріжнородн'їйші предмети.
Одного вечера, в три— місяці' від часу від'їзду виправи, сиділа Алїса, гафтуючи при світлі' лямпи біля батька, який сидїв у свойому фотелі' з невідступним збанком.
З похиленою над роботою головою сумно думала Алїса, коли нараз заковтано до дверий.
— Прошу війти — відповіла здивувана, що хтось приходить до них так пізно.
— Ось і я, пане Веткінс — відозвав ся голос Кипріяна. Був се дійсно Кипріян, однак який блідий, змарнілий,
з довгою бородою і знищеною подорожню одїжю. Помимо сього сяли його очі весело а уста усміхали ся.
Алїса повздержала скоро оклик здивуваня і радости, простягнула тільки мовчки руки, щоби привитати приятеля..
Розбуджений з своєї дрімоти, пан Веткінс, протирав собі очі і питав ся, що стало ся. Минуло кілька хвилин, заки фармер вспів зібрати думки і, зрозумівши вкінци, якого має гостя, кликнув :
— А діямант?
— Діямант, на жаль, не вернув ся!
Кипріян росказав короткими словами про подробиці' виправи, смерть товаришів, побут в Тонаї, промовчуючи, розумієть ся, про Матакіта. Замітив тільки, що є пересвідчений про його невинність.
Не забув згадати про докази привязаня Бардіка, Лїя і про приязнь Фарамона Варта. Підчас оповіданя не згадав про лихі наміри своїх соперників, як також про се, до чого був приневолений присягою, про чудесну печеру. Тоная — кінчив Кипріян своє оповідане —— додержав своєї обіцянки. В два дни по прибутю до столиці', приготовано достаточну скількість поживи, буйволи та сторожу. Під проводом самого короля товаришило нам 300 Негрів, навантажений мукою і вудженим мясом аж до місця, де полишили ми віз. Знайшли ми його в добрім стані', під галузями, якими його вкрито.
Попращали ми нашого гостинного господаря і дали ми йому місто обіцяних чотирьох, пять рушниць і значний.
запас набоїв. З такою збруєю володар краю між ріками Замбезі і Лїмпопо буде непобідимий.
— А дальшу подорож як ви відбули? — спитала міс Веткінс.
— Посували ся ми вправдї поволи, однак вже без пригод. Сторожа покинула нас доперва на границі' Транс-валю, де і Фарамон Варт з нами розпращав ся, удаючи ся з своїми Бассутами до-Дюрбану.
По сорок днях дороги крізь Фельд, приходжу на жаль з порожними руками.
— Отже чому Матакіт утїк? — спитала панна Веткінс, слухаючи з увагою оповіданя Кипріяна.
— Із страху — відповів Кипріян.
— Чи нема справедливости в Ґріквелєндї? — обурював ся фармер.
— О, часто аж за богато, однак цілком не дивую ся, що бідолаха, бачучи розбурхані уми ізза зникненя діяманту, волїв на якийсь час усунутись.
— І мене се не дивує — сказала Алїса.
— В кождім случаю впевняю вас, що він є невинуватий і надію ся, що полишуть його в будущинї в супокою.
— Гм — сказав Веткінс мабуть не цілком пересвідчений — може той Кафр удає тільки страх, щоби схоронитись перед поліцією.
— Нї, він є невинуватий, таке є моє пересвідчене і менї здасть ся, що я дорого заплатив за нього — сказав Кипріян рішучо.
— Щож, полишіть ся при своїм пересвідченю, а я полишу ся при своїм — кликнув Веткінс.
Алїса перервала сю неприємну розмову.
— Чи знаєте, пане Мере', що ваш закіп підчас вашої неприсутности став ся дуже видатний і ваш спільник Тома Стіль є на дорозі* до зробленя майна.
— Нічого не знаю про се, першим моїм ділом було вас відвідати — з ніким я-досі' не бачив ся.
— Мабуть ви ще без обіду? — спитала Алїса.
— Признаю ся, що таки так дійсно — відповів Кипріян.
— Ох, не відійдете з відси, не з'ївши обіду. Хорий і по так важкій —подорожі без обіду до 11-ої вечером!
Не вважаючи на відмову Кипріяна, Алїса вибігла до своєї комори і незабаром вернула, несучи на підносі" кілька тарелів з холодним мясом і торт з апрікоз своєї роботи. Поставила се всьо перед збентеженим Кипріяном і коли сей не дуже скоро забирав ся до їди, сказала, сміючи ся весело :
— А може вам покраяти ?
Вид розложених потрав викликав також апетит у п. Веткінса і попросив він Алїсу о порцію "ЬіИоп а (рід консерви з струса). Алїса заїдала міґдали.
Імпровізована вечеря була знаменита. Нїколи Кипріян не відчував такого апетиту. Тричі брав торта, випив дві склянки вина і щоби увінчати діло, згодив ся навіть ско-штувати джін п. Веткінса, який, говорячи мимоходом, дрімав вже добре.