Був день, чи ніч? Дощ лив, чи сонце світило? Чи помер вже, чи ще живе? Такі питаня завдавав собі без упину, не вміючи однак знайти на них відповіли.
Гарні й погані сни снували ся в його уяві.
Париж, гірнича школа, домашнє огнище, ферма Веи-дергарта, міс Веткінс, Панталяччі, Гільтон, Фрідель, стада слонів, Матакіт і хмари птахів вкриваючі овид.
Всьо, що любив або ненавидів, бороло ся і мішалось в його мозку. До сих примар дійсність додавала також свої вражіня. Дійсно, страшний є стан хворого в пустині', серед вереску виючих шакалів, реву тигрів, витя гієн. Здавало ся йому також, що чує гук вистрілу, по якім запанувала дивна тишина, так відбиваюча від попередних криків.
Незабаром сей пекольний концерт розпочав ся на ново і трівав аж до ранку.
В такому положеню розпращав би ся був мабуть наш інжінєр з сим світом, колиб не незвичайні події, які незабаром склали ся.
Дощ устав і сонце стояло вже доволі* високо на небі, коли Кипріян, роскривши очі, із здивуванєм побачив, що до нього наблизив ся величезний струс.
— Чи се не струс Матакгїа? — спитав сам себе. Довгоногий птах виручив його в відповіди і, що най-
дивнїйше, заговорив чисто по фраицуськи.
— Не помиляю ся! Кипріян Мере! Мій коханий, що ти до біса тут робиш?
Струс, говорячий його рідною мовою, струс, який знав його імя, був би без сумніву незвичайно здивував людину при здорових змислах. Кипріян приняв однакож яко річ цїлком звичайну се неприродне явище. В своїх горячкових мріях бачив ще більші чуда.
— Не дуже ти чемний, пане струсе — відповів йому — яким правом тикаєш менї? — сказав Кипріян уриваним голосом, по якім легко пізнати хворих у горячцї. Се спостережене, здавало ся, ще більше засумувало хтруса.
— Кипріяне! Старий друже! Ти хворий і одинокий тут у пустині'! — кликнув птах і упав йому до ніг.
Було се рівнож дивне явище, бо струс як говорити, так і клякнути не може. .
Кипріян і сьому не здивував ся і вважав се також цілком природним, що птах, винявши з під лівого крила шкіряну фляшку з свіжою водою, змішаною з коняком, притулив її до його уст.
Здивував його птах доперва тоді", коли відкинув своє пірє та довгу шию і станув перед ним, та вже не яко птах, а високий мущина і то нїхто инший, як його приятель Фарамон Варт.
— Ну так, се я — кликнув Фарамон —— чи ти не пізнав мене по перших словах? Дивуєш ся мойому строєви? Се підступ воєнний, якого навчили мене Кафри, а який дає можність безпечно наблизитись до срусів. Однак говорімо про тебе, мій приятелю, 3 відки ти ту узяв ся сам один і хворий? Не припускав я цілком, що ти в тім ,краю і тільки звичайний случай позволив менї тебе стрінути.
Кипріян ледви говорив і не богато пояснив свому товаришеви.
А сей, бачучи в якому стані* він находить ся, не питаючи його більше, взяв ся рятувати хворого.
Сміливий стрілець набрав ся богато досвіду підчас своїх прогульок і знав також добре средство, якого Кафри: вживають проти горячки.
Фарамон викопав яму в землі', наповнив її деревом,, зробив з кори руру, щоби полишити доступ воздуха і підпалив дерево. Коли випалилось, в яму, розігріту як печ: кухонна, вложив Кипріяна, полишаючи йому тільки голову на верха. Не минуло 10 хвиль, коли рясний піт вкрив тіло" Кипріяна; імпровізований лїкар дав тепер хорому напитись кілька чашок напитку, приготованого із звісного йому лїч-ничого зїля.
Кипріян заснув незабаром твердо.
Сонце схиляло ся над заходом, коли хворий пробудив ся і досить сильним голосом зажадав їсти. Його приятель ждав тільки на се і подав йому зупу з зїля та звірини,, печені куропатви і чарку коняку. .
Кипріян, підкріпившись, почув себе богато сильній-шим і мряка сповиваюча його мозок, розвіялась.
Минула година. Варт, покріпившись також упольоват-ною звіриною, росказував Кипріянови, в який спосіб знайшов ся в тих сторонах.
— Знаєш добре, до чого я спосібний, коли росходить ся о новий, незвісний мені' рід полюваня. Від кількох, тижнів полював я на слони, жірафи, льви, та знудившись, тим, рішив я змінити рід полюваня. До сеї околиці' забрив я з моїми ЗО Бассутами, яким плачу місячно по мошонці" склянних дрібничок, за що в вогонь пішли би за мною.
Від кількох тижнів користую ся гостинністю пануючого над тим краєм Тонаї і бажаючи добути від нього" право полюваня на просторах, які є його власністю, позичив я йому моїх Бассутів і чотири рушниці" на виправу проти ворогів. Цілком природно, ідо пальна збруя давала йому побіду.
Радість Тонаї з тієї причини була безмежною і навязали ми кріпку приязнь поміж собою, зміцнивши її заміною крови, с. є накололи ми собі взаїмно малі знаки на рамени. Від сеї пори є ми звязані з собою на смерть і житє. В його краю я цїлком безпечний і виправив ся я на полюванє на сгруси і тигри.
Минувшої ночі вбив я тигра і може чув ти пекольний вереск, який супровожав сьому.
Уяви собі, що ми збудували шатро і поклали перед ним вбитого буйвола, надіючись, що тигри заманять ся до його підчас ночі.
Тигр не дав на себе довго ждати, заманений запахом свіжого мяса. На нещастє прибігло також 200 — 300 шакалів; з того то повстав той концерт, який мабуть і до тебе долинув.
А так, чув я — відповів Кипріян — припускав навіть, що се в мою честь відбув ся.
— О нї, мій дорогий — кликнув Варт — відбув ся він в честь вбитого буйвола, там в долині", яка тягнеть ся по правій стороні". В ранцї з буйвола полишились тільки кости. Покажу їх тобі; гарний се препарат анатомічний. Покажу тобі також мого тигра, найкращу звірину, яку уполював я досі' в Африці'! Шкіру вже зняв я з нього і повісив на дереві, щоб висохла.
— По що се ти так дивно переодягнув ся? — спитав його Кипріян.
— Як вже сказав я тобі, Кафри уживають сього пере-одягненя, бо струс є дуже обережний і не легко його підійти. Скажеш може, що маючи стрільбу, міг я до них стріляти,— однак саме прийшла мені" охота заполювати на них як Кафри і се дало мені' змогу прийти ще в пору до тебе.
— Дійсно останній час був. Думаю, що без твоєї помочи був би я-вже розпрощав ся з сим світом — відповів Кипріян, стискаючи руку Варта.
Інжінєр не лежав вже тепер в ямі, тільки на постелї з листя, яку розстелив йому його приятель.