Брус. Ми од дощу... їздили до нового заводу, та машина пристала. (Струшує воду). Заходьте, Ніно Костівно!..
Шайба. Сідайте!
Брус (до Клима). Ага, делегат? У справі школи?
Клим. Четвертий день отак, як бачите.
III а й б а. Треба допомогти землячкові!.. (До Ніни) Ваш чоловік цаца стає, мадамочко...
Брус. Миром поможемо. Я скажу на бюро партосе-редку. Ось що, товаришу... Можна у вас викрутити воду з одежі... і посушити...
III а й б а. А чому ж? І горілочка є... Риковочка, можна сказати.
Брус. Ніно... Ви скиньте дещо з себе. Ніна. Не треба непокоїти людей... І незручно... Шайба. Ми вийдемо в комірчину, мадамочко. Товаришу село! Ану, на хвилинку! Даймо дорогу женщині...
4
Входить Век л а, за нею вбігає дівчатко 5—6-ти років.
Шайба. Веклушо, людей дощем прибило. Мадамоч-:ка так зовсім розмокріли. Ніна. Не турбуйтеся! Шайба. Принеси чистеньке покривало! В е к л а. Покривало? Ти зду...
Шайба. Неси, Веклушо, неси!.. Ти дамочка і вони ;мадамочка, обоє, можна сказати, женського роду, і тут, протокольно, дощ...
Н і н а. А, спасибі. Не треба!
Шайба. Неси! Неси. (Векла йде).
Ніна. Яка гарненька дівчинка! (Присідає до дівчат-,ка). Милонько... (До Шайби). Онучка?
Шайба. Галя? Дитина... Протокольно — рідна дочка.
Ніна (здивовано). Дитина?.. Скільки ж вам год?
Шайба. П'ятдесят з гаком!
Н і н а. А Галі?
Шайба. П'ять з гаком!
5
Векла з покривалом.
Ніна. Боже! А скільки ж вашій жінці?
Шайба. Веклушо! Який тобі год? Тільки не бреши.
Векла. П'ятдесят узимку вийде.
Н і н а. І у вас ще діти?..
Векла. У мене їх восьмеро, а це дев'ята...
Шайба. Вишкребок! (Пестить Галю, ляпає долонею жінку). Вона у мене, можна сказати, як англійська фабрика! З повною нагрузкою працювала. На всі 100 процентів.
Ніна. Дев'ятеро? Як же ви з ними?..
Векла. З ними нічого, а от без них... Повиростали, порозлазились, а серце болить.
Шайба. Це протокольно так!.. Була ціла копиця, можна сказати, а тепер... Танька одна на втіху зосталася... Ну, ходімо! (Бере зі столу пляшку). Сушіться!.. Тю... А горілку забрав. (Кладе пляшку на стіл).
Клим, Векла, дівчатко і Шайба виходять.
Ніна. Брусе! Які вони симпатичні, теплі...
Брус. Не бузять. Просто живуть... Роздягнися, Ніна, а то застудишся.
Ніна (запинає себе покривалом). На! Держи!
Б р у с. Не треба. Сюди ніхто не ввійде!
Ніна. Держи, будь ласка, і не дивись. (Скидає плаття і викручує воду). Не дивись. (Цілує). Я мокра і не хочу, щоб ти бачив мене таку...
Брус (заглядає). Давай я... крутну!
Н і н а. Не треба, милий!
Брус. Крутну тебе! Висушу! Га?
Ніна. Брусику! Не треба тут!
Брус. П'яний я од тебе! І все чую співи якісь... Як на паску колись.
Ніна (виходить). Ну от... Я не така вже мокра й слизька. (Кидається до вікна). А дощ? Чуєш, Брусе? Чуєш (спиняє Бруса, напружено вслухається). Дощ! Це ж він гнався за нами степом? А тепер під вікном, чуєш? Немов сотнями пальчиків стукотить тихенько, боязко, а ось... затарабанив нахабно, весело. (Жагуче цілує Бруса). Співають дерева. Чуєш? (Одгортає Бруса). Під вікнами хлюпотить... немов там діти... кашку їдять, плямкають і разом плачуть...
Брус (сміючись, цілує її). Дурна ти, Нінушко!
Ніна. Зроби з мене бабу, Брусе!.. Щоб я плодила дітей, годувала, няньчила, жито жала... Щоб була, як оця Веклуша... З Радобужним жила—три аборти!.. Вишкребла!..
Б р у с. Не згадуй!
Ніна. А знаєш?.. То він візником їхав за нами! Він десь тут... Чує моє серце!.. Брус. Не вигадуй.
Ніна. Милий, їдьмо на село! В степах житимем! Я все,, все робитиму. Бабою твоєю буду. Брус. Ніно! Я з робітників...
Ніна. На село. Подалі в глуш. Щоб він не знав, де ми... Я почуваю... Брус. Що?
Ніна. Що Радобужний здуріє без мого тіла... Розумієш? Без мого тіла! Він кинеться на мене! На тебе! Боюся! (Тулиться до нього).
Брус. Сьогодні на бюро партосередку... Там свої хлопці сидять...
Ніна. Що? Що?
Брус. За директивою парткому треба на село когось послати, на роботу. Ніна. Милий!
Брус. Думка е Радобужного відрядити... Він із селян і, крім того, забюрократився...
Н і н а. А як же твоя мрія?
Брус. Яка мрія?
Ніна. Щоб на село з тобою?
Б р у с. Ну от! Мрія! Вигадала якусь мрію... Буза!
Ніна. Милий, не можна без мрій жити. Не можна, Брусе!.. Знаєш, мені часто ввижається...
Брус. Ідеології в тебе нема...
Ніна. Немов мене замкнули...
Б р у с. Це я?
Ніна. Ні... До тебе було замкнуто... Сиділа я біля вікна, аж поки не побачила, що вже заходить вечір мого життя, і мрії мої, як пташки восени, співають прощальних пісень... Милий! Спасибі, що прийшов... Двері одчинено! На село...
Брус. Буза... Я тебе до заводу на роботу...
Н і н а. До заводу?
Брус. До верстату... Ти здорова... Га, Нінушко?
Н і н а. На село краще... Там степи, небо, квіти...
Брус (цілує). До заводу! Там всі твої буржуазні звички, як пилюку здує.
Н і н а. І надіну я червону хустку?!
Брус (трясе її). І будеш бабою мені, і в жінвідділі верещатимеш..,
6
Входить Радобужний:
— Можна?.. (Глухо). Я од дощу... Дивлюсь — автомобіль...
Пауза.
Н і н а. Ти хіба бачив Бруса, що не здоровкаєшся?
Радобужний. Здрастуй! Ти... мабуть, із заводу?
Брус. Ось що, Антипе! Годі бузи!.. Я... (Зірвавшись із голосу). Я оце їздив на завод! Вподобався тобі новий завод?
Радобужний. Не доїхав. Дощ перебив дорогу!..
7
Входить візник:
— Гражданине! Одпустіть мене, бога ради. Півдня конячина моя не ївши...
Радобужний. Я зараз! Перестане дощ...
Брус. Одпусти його, Антипе! Хочеш — разом автомобілем? Тобі теж на бюро треба?
Радобужний (до візника). Я зараз, голубчику... Я доплатю. П'ять хвилинок.
Візник йде.
Ніна (голосно, нервово). Товариші комуністи! У кого ви навчились оцих церемоній і дипломатичних викрутасів? Де ж ваша прямота?
Радобужний. Ти це про що?
Н і н а. Ти бачиш! Ти знаєш!..
Брус. Ось що, Антипе!.. Щоб не було бузи... Розумієш? Я покохав твою жінку. Я з нею... розумієш?
Радобужний сідає. Пауза.
Ніна. Коли ви обидва не можете просто сказати, то дозвольте мені. Слухай, Радобужний. Листа писала я йому. Я люблю Бруса, і це почуття глибоке й серйозне... Боролася, та не переборола... Сьогодні я залишаю тебе і переїжджаю до готелю. От і все!
Брус. Так!.. Що там... Так! Ми комуністи, і полова проблема для нас не складна штука!.. Без бузи! Я її, вона мене, і це не буза... Конкретно! Що там казати? Дайош Ніну, і квит!