Панок. Вибачте! В чому річ?
Пуп (тремтить). Геть, кажу! З очей гетьте!
Рух. Кухман тягне жінку й Ірочку, панок тікає, публіка швидко
розходиться.
Голоси. П'яний! 1
— Комуніст! /
— Хуліганство! / Пуп. Розплодились поганці! Як гниди, вкрили нещасну голову диктатора! (Йде до пам'ятника і сідйє на граніт). Голову диктатора! (Щось шепче, жестикулює).
Музика. 4
Двоє робітників з жінками йдуть, обнявшись, повз Пупа. Стають.
Перша жінка. Ха-ха-ха! Ще що видумай!
Другий робітник. їй-бо, Ваню! Шусть на жінки! На півгодини!..
Друга (регочеться). Ти здурів, Степане...
Перший робітник. Для разнообразія?..
Другий робітник. Так, Ваню! Щоб без розврату! Бери мою, а я твою!.. На один раз, і більше щоб ні-ні-ні...
Перший робітник (пригортає жінку другого). Дайош! Бери мою!
Перша жінка (до чоловіка). Ванічко... А бити не будеш? З ревнощів?
Перший робітник. Дурна ти... Тут по-друзьки, по-хорошому... Випили, погуляли, помінялись, і шабаш!
Другий робітник. Без розврату... (Помінявшись жінками, розходяться). Ваню! Іване Івановичу!
Перший робітник (стає). Що? Передумав?
Другий робітник. Один разик, і більш щоб ні-ні-ні... Без розврату! Розумієш?
Перший робітник. Р-розумію. (Розходяться).
Бринить жіночий сміх. Світяться ліхтарі. Музика.
Пуп (побачивши прохожого, зривається з граніту, безтямно підходить). Га?
Прохожий (спинившись). Що? Вам огню? Пуп. Запаскудили життя!
Прохожий тікає.
Зона! Зоною все взялося... (Йде, озираючись на свою тінь).
5
Н і н а і Б р у с. Н і на. Невже завтра?.. Милий...
Брус. Ледве впросив... Секретар парткому хлопець без бузи... Тепер на село. По-воєнному — раз-два!..
Ніна. Три! (Цілує його).
Брус. Божевільна! Тут же люди...
Ніна. Завтра, милий, завтра... цілуватиму тебе цілу дорогу... Щоб бачили усі — люди, степ, могили, хмарки, жайворонки...
Брус. А може, зайдемо до нього? Мовляв, прощай, Антипе, і не сердься?.. Без бузи... Ніна. Ні-ні...
Брус. Він заспокоївся... Навіть перший привітався... Просив зайти, щоб випити... Казав — трошки сумно йому...
Ніна. Ні... Ні!.. Не треба. Не вір... Я два листи одержала, а сьогодні третього одіслала, не читавши.. Він і мене просив, щоб прийшла до нього...
Брус. Ну?
Ніна. Писав, що він нічогісінько не має проти, що не треба ховатися... Брус. То правда...
Ніна. Ні!.. Натякнув, що добре було б, якби я жила при ньому, навіть кохаючись з тобою, що такий експеримент послужив би на розвиток нового побуту, нових взаємовідносин поміж мужчиною і жінкою...
Брус думає.
Н і н а. Та я не вірю!.. Не треба, милий... І поїдемо, щоб він не знав. Ходімо у наш куточок, я розкажу тобі свій сон...
Брус. Ну от... Сон!
Ніна. Сон, Брусе. Кошмарний сон... Ти уяви собі — ніч і якісь діряві двері... каганець тліє, а мене обіймає і давить щось невідоме... Ти розумієш? Жах якийсь!.. І жду я, що ось-ось у двері хтось увійде... Я хочу заперти і не можу... (Тягне Бруса, тулиться до нього). Не бачу, де засув... Каганець гасне, і темно... тоді я у дірки бачу темне, аж чорне небо... (Йдуть).
Музика.
6
Клим і Шайба об руку з жінкою, на грудях квітка. Лускаючи насіння, підходять до пам'ятника. Стають.
Ш а й б,а. Оде він! Бачите?
В е к л а. І зробили. Опудало якесь...
Шайба. Сама ти опудало! Дивись баньками, а не...
В е к л а. Накрито його, чи що?
Шайба.. Авжеж накрито. Розкумекала тепер?
В е к л а. Від дощу, чи що?
Ш а й б а. Ну й дурна ж! Ну, протокольно, дурна! Та хіба пам'ятники бояться дощу?
В е к л а. Чого сердишся? Ну, розкажи дурній!
Шайб, а., Завтра посходиться народ, промови скажуть товариші, що, так і так і отак, мовляв, треба розуміти пам'ятника, о! Аж тоді одкриють...
Векла. А я думала, що привезуть його або завтра привселюдно зроблять.
Шайба (лускає насіння, до Клима). Чуете, товаришу землячок? Ну, протокольно ж, іще темно у голові у жен-щини!..
Клим (підійшовши, мацає пам'ятник). З каменю якогось чи...
Ш а й б д. .Залізобетон! Ми помремо, наші діти повмирають, а він стоятиме, і нікоторої гайки. К л и м. Та невже?.. Шайба. Протокольно!
Клим (помацавши, захоплено). Ах і матеріял! От якби хату з такого матеріялу або школу! (Стукотить кулаком). Га? До страшного б.суду стояла?
Шайба. Сто страшних судів перестоїть! (Лускає насіння).
Клим. Це правда... Ах і матеріял же, сучого сина!..
7
Пул п'яний, без кашкета.
Пуп (голосно). Гей, хто ще чує? Час настав знімати другу революцію! Товариші!..
Шайба (до Клима). Ведіть, товаришу село, жінку... Веклушо! (Підбігає до Пупа). Здрастуйте, товаришок! Маю щось сказати...
Пуп. Шайбо! Час настав! Чуєш? Погубили революцію!
Векла. Не зачіпайтесь, Терешко!
Шайба свариться на неї і показує Климові, щоб той вів жінку. Клим і Векла йдуть.
Пуп. Шайбо! Бачив вітрини на головній вулиці? Ш а й б а. А хай їм біс... Ходімо... Пуп. Стривай! На вітрині жіночі головки з воску бачив?
Ш а й б а. А хай їм трясця...
Пуп. Скажи — бачив?
Шайба. Бачив! Бачив! (Тягне Пупа).
Пуп. Треба замість воскових живих нарубати і на-стромляти на манікени... і освітити червоною електрикою... і щоб кров капала. От яких вітрин нам треба! Пусти...
Шайба. Ось ходімо, товаришу... Пуп. Куди?
Шайба. На хвилиночку... Отак по дорозі... Протокольно, маю щось сказати... (Веде Пупа за кущі). Потроху гаснуть ліхтарі. Музика.
8
Повз пам'ятник йде людина в чорному, стає, дивиться, рушає далі. Хода нешвидка, напружена.
9
Повертаються Пуп і Шайба.
Шайба (витирає піт). Товаришу!.. Ходімо... Пуп. Легійони... Легійони наступають!.. Шайба. Ніхто не наступає. Ходімо додому, га? Пуп. Легійони нових міщан. Шайбо! Пора!.. Шайба. Пора додому...
Пуп. Навіть наші фортеці, фабрики й заводи зоною укрилися і, оперезані міщанською піною... хитаються...
Ш а й б а. Це ти хитаєшся... Протокольно, п'яний!..
П у п. Я вже, Шайбо, розхитався... Зневірився... Так! Постривай! Покажи мені будуччину... Відслони чорну ширму, щоб я хоч на хвилинку побачив майбутнє...
Шайба. Ну що ти з ним поробиш? Дивись — ніч.
Пуп. Бачу... Це для мене заходить ніч, і, може, вічна вона буде... Одспівали мої білії лебеді-мрії, на вечірній зорі їх не чути... Дай цигарку, Шайбо... (Шайба дає).
Жовтневі папіроси. Охо-хо! Оце, здається, все, що зосталося од Жовтня...