Чи в цій жадобі записувати найменші звиви неви-явлених переживань не здійснюється письменницька скнарість? Гаїна Сай "збирає матеріял" — хоч би й із самої себе. Це вже велика Я посміхається з цієї малої.
Ну, смали дальшого листа!
5
… Дід Геродот у своїй "Історії" охопив образ середнього етапу скитської держави, а вона жила, розвивалась і занепадала протягом восьмисот років. З ІХ-го століття до нашої ери скити вже існують у наших степах, ці добре сконсолідовані роди-племена, об’єднані таким могутнім мітом, як спільний богопредок Колаксай. Звідси вони поширюють свої впливи на сусідні довкола племена, воюють із одними та панують над іншими, торгують із грецькими колоніями, плянують далекі походи на Закавказзя, за Дунай...
Та найбільшого розвитку, як держава, а не як союз племен, дійшла Скитія вже після Геродотових часів. Таким державотворцем був цар-воїн Атей. Царював він щось із п’ятдесят років і за своє довге життя, оточений розкішшю, що так любили скитські князі, ніколи не міняв суворих звичок простого воїна. Сам собі чистив коня, ішов у бій, як звичайний вояк, попереду всіх… Залишився спогад про його гостювання у македонського царя в час короткого перемир’я, — бо ж ці царі між собою воювали. От, що сказав Атей, споглядаючи параду македонських військ, для нього влаштовану: "Ти, Пилипе, царюєш над македонцями, що воюють із людьми, а я — над скитами, що можуть боротися із голодом і спрагою… А от скажи-но мені, признайся, — чи ти сам чистиш свого коня?"
Пилип, мабуть, вважав таке питання просто непристойним у атмосфері виніженого царського життя з бенкетами та етикетами. Натомість, цар македонський думав оглушити царя скитського пишнотою свого палацу. Заграли флейтисти, повітря наповнилося ніжними звуками, що розтопили б хоч яке тверде серце. А цар Атей послухав трохи й вигукнув: "Присягаю, що мені іржання коней миліше за звуки ваших флейт!"
Все своє довге життя провів він у походах. Твердою рукою об’єднав усю Скитію, але не лише від Дону до Дунаю. Поширив він свої володіння далеко за Дунай, утворив там Малу Скитію, в додаток до Старої Скитії... Може б дожив він і до ста років, отак не злазячи з бойового коня в поході, та не довелося. Маючи дев’яносто літ, загинув він від руки того ж таки македонського Пилипа. А було це року 339-го до нашої ери.
Чи не він це похований у могилі Чортомлик, найпишнішій могилі з усіх знаних скитських?
6
Ні, не піде туди Гаїна, не піде! Тільки завдавати собі туги!
І що робити? Що більші заборони, то дужче розпа-лахкується полум’я. Не знати, що вчинила б для нього, але Гаїна певна: як побачить — буде похмура й замкнено-сувора. А вона хоче, щоб у ту хвилину було святочно й радісно, щоб щастя розпливалося по всій його істоті, щоб поривало, несло в сяйних етерах. "Світи йому, місяченьку, як іде додому…"
І можливо в цей час "світив місяць, світив ясний, та й зайшов за тіні…" а я…
"Трактористка"! Ось, про що думай, а не про "міся-ченька"… Обіцяла ж, чекають, що цими днями принесеш оповідання. І — як кіт наплакав. Нема тих слів, що ллються самі…
Хоч би й як хотіла догодити тим добрим людям, що причинилися до такої гарної обнови й послали її у від-рядження, але щось у ній, неслухняне й свавільне, не допускає низати слова того штучного, нестравно-солодкавого патосу, яким переповнені наші газети. У Зіни це так би гарно виходило, а Гаїна, неповоротке вайло, не може. Вже скоро перестануть питати при зустрічі ті, що ще вітаються без презирства: "Чи перебудувалася?" Вже скоро й вони повірять, що Гаїна — бездарна графоманка, як присудила ота Талабунова камарилья.
Не знає вона, що її охороняє велика Я.
7
А столиця Атеєвого степового царства мала такий самий простий суворий вигляд, як і сам цар-воїн Атей.
В центрі найбільших царських могил, поблизу Никополя, розляглося на дванадцять кілометрів велетенське городище, що тепер зветься Кам’янські кучугури. Вже давно і не раз звертали дослідники увагу на ці кучугури, бо знаходили в них маси залізного шлаку, ливарні форми, сліди жител впереміш із покидьками ковальського діла. Кількарічні розкопи виявили, що це — укріплене поселення-місто. З усіх трьох боків воно захищене було берегами Дніпра та Конки, а з четвертого — високим висипаним валом. І місто те — начебто суцільна кузня. Що не оселя, то й майстерня, позначена рештками різних залізних виробів. Тут виробляли кінське спорядження, мечі, серпи і всяку, потрібну в господарстві усього степу, річ. Жили тут майстрі.
І видно, їх вироби широко розходилися по Скитії, бо самі не сіяли, не орали, — а жили добре. Величезна кількість уламків амфор, імпортованих із Греції, показує, що тут вина собі не жалували. Як пили, то пили, аж через вінця лилося. Це були ковалі-воїни. Це тут, мабуть, замість флейт, щодня чув цар Атей іржання коней…
Окремо трохи від ковальського міста виявлено сліди двоповерхового кам’яного дому — палац найвизначнішої особи в цьому місті.
Час існування городища — час царювання Атея. Це звідси плянував він свої воєнні походи і зцементував Скитію, як першу державу над Дніпром. Це сюди з’їж-джалися князі Степу на бенкети й наради, похизуватися своїми скакунами, своїми золотими панцерами та шоломами, дорогоцінними мечами та окутими сріблом-золотом сагайдаками. Все це були магнати, що добре розжилися на торгівлі з грецькими колоніями, на продажеві хліба, шкіри, худоби, меду-воску, невільників…
Городище це існувало яких півтора століття. Потім часи змінилися. Поступово площа міста зменшувалася, аж поки не зостався самий акрополь, що гордо не хотів зникати. А часи ставали все тривожніші й напруженіші. З-за Дону почали забігати перші ватаги сарматів — роксоляни, язиги… і видко, степові магнати-князі, що поробилися купцями, вже не мали стрімкої пружности предків… В наступному столітті сармати панували вже на Дніпрі, палац у Кам’янському городищі став руїною, та й само скитське степове царство почало заникати. Замість величезної Кам’янської твердині, на дніпрових берегах засіялося зо два десятки малих укріплень, а столиця скитських царів перенеслася в Крим.
Цю столицю, Неаполь Скитський біля Симферополя, дослідники тепер інтенсивно розкопують і вивчають. Місто це мало вже цілком грецький вигляд, себто мішанину грецьких впливів і місцевих традицій. Кримська скитська держава — третій етап Скитії — проіснувала ще кілька століть, а над степом пронісся сарматський гураган...