Так воно й сталося.
А ось і ще одне пророцтво, Єзекіїлове. Цей гремить на якогось Ґоґа із землі Маґоґ. Кого ж це він має на увазі?
"І надійшло до мене слово Господнє таке:
Сину чоловічий! Поверни твій вид проти Ґоґа в Ма-ґоґ-землі, проти князя Рошського, Мешехського й Ту-бальского, й пророкуй проти нього.
Так говорить Господь Бог:
І скажи: ось я на тебе, Ґодже, князю Рошський і Тубальський!
І притягну тебе, вложивши зумбела в рот тобі, й виведу тебе вкупі з військом твоїм, із кіньми і їздцями, всіх у повній зброї, велике множество в панцерах і шоломах, і з щитами, всіх узброєних мечами... Гомера й усю ватагу його від північних границь, і багато інших народів із тобою. Уворужуйся і ладься, — та й усі ватаги твої, що згромадились до тебе, — й будь їм воєводою…
… І здіймешся, мов хуртовина, налетиш бурною хмарою, окриєш землю, та й усі твої військові ватаги, та й многі народи з тобою.
… І скажеш собі: рушу я проти землі, що без мурів, нападу на безжурних людей, що живуть безпечно… — щоб пограбувати, набрати здобичі, наложити руку на відновлені розвалища та на той люд, що поміж невір позбирався, та розжився хліборобами й крамарями й розвів осади посеред землі.
... скажуть тобі: чи се ж прийшов єси, щоб... нагарбати золота й срібла, зайняти скотину й надбане добро, зажерти якнайбільше здобичі?"
Гремить пророк далі так:
... "Ти ж, сину чоловічий, вискажи пророцтво проти Ґоґа і промов: ось я на тебе, Ґодже, князю Рошський, Мешехський і Тубальський!
І притягну тебе, й поведу тебе, й виведу тебе од границь північних, та й приведу тебе на гори Ізрайлеві.
І виб’ю лука з лівої руки твоєї, і повикидаю стріли з правої руки твоєї. Упадеш ти на горах Ізрайлевих, та й усі ватаги твої з усіма народами, що з тобою; і віддам тебе на пожир усякому хижому птаству й звірству дикому.
І пошлю огонь на Маґоґа й на безжурних поморян, і взнають, що я — Господь… Тоді виходитимуть осадники городів ізраїльських, і будуть палити зброю, щити й панцері, луки й стріли, булави й списи; на сім років матимуть чим палити. Не будуть носити дров із поля, ні рубати по гаях, а палитимуть саму тільки зброю. Ограблювати своїх грабіжників та обдирати своїх обди-рачів, так говорить Господь Бог.
...Ти ж, сину чоловічий, скажи всякому птаству під-небесному й хижому звірю: сходьтесь і прибувайте, звідусюди прибувайте на мою жертву, що вам наготую, на великий пир по горах Ізрайлевих, іжте м’ясиво, й пийте кров.
М’ясиво силачів будете їсти, і кров із князів пити… і їстимете товщ до наситу, і питимете кров до хмелю із тієї жертви моєї, що вам позаколюю. І нагодуєтесь за тим столом моїм їздцями й кіньми, силачами й усякими завойовниками, говорить Господь Бог".
Хто ж це такий той Ґоґ із землі Маґоґ? Чому так прикипів Микола очима до цих сторінок? Бо стародавні автори кажуть, що Ґоґ-Маґоґ чи земля Маґоґ — це скити. Йосиф Флавій у історії жидів, писаній дві тисячі років тому, каже це саме. "Маґоґ же поселив названих по ньому маґоґів, прозваних скитами…" "Ґаґи — володарі саків" — читаємо в літописі Асурбаніпала… І як же допекли вони там у Азії, що пророк із такою насолодою одним махом вибив лук і стріли із рук могутньої конфедерації народів, назбираних навколо Ґоґа, та віддав на пожертя диким звірам! І які ж то полчища були грізні, із драконами, що женуться попереду війська, ревучи й свищучи!
Тільки самі оті дракони, лише своїм виглядом, наганяли жах. В дійсності то не були дракони, а просто кольорові шматки матерії, зшиті докупи й прикріплені до довгих списів. Голова й хвіст робилися на зразок драконів, якнайстрашніші. Коли коні стояли спокійно, — клапті висіли, але при скаженому русі клапті надувалися й ставали подібні до драконів, видавали зловісний свист.
Від усіх цих видив Микола рішучо забув, де він, у якому часі. Це ж він побачив скитську грізну лявіну не очима Мадія Прототієвича, а ззовні, очима самовидців…
28
Гаїна вже сама не знає, чим себе забавити, що зробити таке, щоб захопило її. Сьогодні дістала мрію кількох літ, роман "Небезпечні зв’язки" Шодерло де Лякло, написаний у листах, і… не читається. Гаїна примушує себе зрозуміти зміст, стежити за розвитком дії, за технікою розгортання фабули. Це ж найцікавіше їй при читанні хорошої книги, — підглядати авторові трюки, композицію твору, вилущувати, якими засобами автор досягає того, що від книжки не можна відірватися. Це просто школа. Мій університет. І коли Зіна закидає, що я байдики б’ю, то вона просто тупа. Аж дивно, що саме вона таке сказала… Та це ж найважливіше у всьому письменницькому подвигові: не слава, а оці муки творчости, змагання із фактурою, що її постачає життя навколо. Як поборює й загнуздує фактуру майстер пера — це ж так захоплює!
А тепер їй щось починилося. Навіть від такого улюбленого зайняття Гаїна дуже скоро втомилася.
Від усього стомлюється тепер вона, навіть від бездум-ности, ще одної своєї потреби-гри. І тільки одного хочеться: щоб дивитися на Пагубу і щоб дивився він на Гаїну. Хай так дивиться, як сьогодні, — мов на заклятого ворога, що знищив би, якби міг, стрілою з одного ока. Але щоб дивився. Гаїну бентежить це, — оті жовтаві, як скло пляшки, негрійні очі. Може вона тому й боїться, щоб раптом не заговорили вони, — боїться втратити ілюзію? О, я боюся цього! Хай краще те, що є, може нерви витримають — до якоїсь зміни. Мусить же ця зміни прийти й визволити Гаїну із полону. Можливо, вона дістане підтекстівки, може приймуть її самовільний переклад і замовлять другий, — чи що? А тим часом і Пагуба закине книгозбірню, загубиться його слід? Але тепер — Гаїну кліщами тягне сюди.
29
— А ти знаєш? — гукнув Євген Цюрупа, заступивши Миколі дорогу на вулиці, саме на тому перехресті, де каштанова дорога перерізана тополями Шевченківського Бульвару. — Знаєш, я твою пораду вже зреалізував, і з непоганими наслідками. Оце побачив тебе здалека й догнав, хотів сказати.
— Яку пораду? — підвів одну брову Микола. Він був у зовсім інших просторових і часових вимірах, куди навіть щоденна гризота з Майєю не мала доступу. — Що за порада?
Вони давно не зустрічалися, й Микола, признатися, забув, про що мова.