"Твій путь закінчено. Спи, бідолахо, любий усіма X. Берлага". А може б; і нічого не сказав старий. Ну, звичайно, нічого б не сказав, бо й сам вів життя не дуже вже й праведно. Просто порадив би поводити себе обережніше і в серйозних справах не звірятися на шуряка. Так! Чортзна-що ти наробив, бухгалтере Берлага!
Тяжкий роздум, який охопив екс-намісника Георга П'ятого в Індії був порушений криками, що линули зі сходів:
— Берлага! Де він? Його хтось питає. Ага, ось він стоїть! Пройдіть, громадянине!
У коридорі з'явився уповноважений по копитах. По-гвардійському розмахуючи руками-лопатами, Балаганов підійшов до Берлаги і вручив йому повідомлення:
"Тов. Бэрлагэ. С получэниэм сэго прэдлагаэтся нэмэдлэнно явиться для выяснэния нэкоторых обстоятэльств".
Папірець мав штамп Чорноморської філії Арбатовської контори в справі заготівлі рогів і копит і стверджувався круглою печаткою, зміст якої розібрати було б важко, коли б навіть Берлазі і спало таке на думку. Та бідний бухгалтер був настільки пригнічений своїми бідами, що лише запитав:
— Додому подзвонити можна?
— Чого там дзвонити, — похмуро сказав завідуючий копитами.
Через дві години натовп, що стояв біля кіно "Капітолій", чекаючи першого сеансу і від байдикування лупаючи навколо очима, помітив, що з дверей контори по заготівлі рогів вийшла людина, і, тримаючись за серце, пішла геть. Це був бухгалтер Берлага. Спочатку він ледь-ледь пересував ноги, потім почав прискорювати ходу. Звернувши за ріг, бухгалтер непомітно перехрестився і побіг що було сили. Незабаром він уже сидів за своїм столом у фінобліковому залі й ошаленіло дивився у "головну книгу". Цифри зливалися і танцювали йому в очах.
Великий комбінатор захлопнув папку зі "справою Корейка", подивився на Фунта, що сидів під новою табличкою: "Голова правління" — і сказав:
— Коли я був дуже молодий, дуже бідний і жив з того, що показував на Херсонській ярмарці товстого, грудастого ченця, видаючи його за жінку з бородою — незрозумілий феномен природи, — то і тоді я не опускався до таких моральних низин, як оцей пошляк Берлага.
— Мізерна, дрібна людина, — підтвердив Паніковський, розносячи по столиках чай: йому приємно було знати, що на світі є люди, ще дрібніші, ніж він сам.
— Берлага — це не голова, — заявив зіцголова з притаманною йому неквапливістю. — Макдональд — це голова. Його ідея класового миру в промисловості…
— Досить, досить, — сказав Бендер. — Ми призначимо спеціальне засідання, щоб з'ясувати ваші погляди на Макдональда та інших буржуазних діячів. Мені зараз ніколи. Берлага — це, справді, не голова, але він нам дещо повідомив про життя і діяльність самозгоряючих акціонерних товариств.
Раптом великому комбінаторові стало весело. Все йшло відмінно. Смердючих рогів більше ніхто не приносив. Роботу Чорноморської філії можна було вважати задовільною, хоча з черговою поштою в контору знов надійшла ціла купа нових паперів, циркулярів і вимог, і Паніковський уже двічі бігав на біржу праці по конторницю.
— Ага! — раптом викрикнув Остап. — Де Козлевич? Де "Антилопа"? Що це за установа без автомобіля? Мені треба їхати
на засідання. Всі запрошують, без мене жити не можуть. Де Козлевич?
Паніковський відвів очі вбік і, зітхнувши, сказав:
— З Козлевичем погано.
— Як це — погано? П'яний він, чи що?
— Гірше, — відповів Паніковський, — ми вже боялися вам казати. його охмурили ксьондзи.
При цьому кур'єр подивився на уповноваженого в справі копит і вони обоє з сумом похитали головами.
Розділ XVII
БЛУДНИЙ СИН ПОВЕРТАЄТЬСЯ ДОДОМУ
Великий комбінатор не любив ксьондзів. Так само він ставився і до рабинів, далай-ламів, попів, муедзинів, шаманів і інших служителів культу.
— Я й сам маю нахил до шантажу і обману, — говорив він, — зараз, наприклад, я займаюся виманюванням солідної суми в одного впертого громадянина. Та я не супроводжую свої сумнівні діяння ні тужними співами, ні ревом органів, ні дурними заклинаннями латинською чи церковнослов'янською мовою. І взагалі я люблю працювати без ладану і астральних дзвоників.
І поки Балаганоа і Паніковський, перебиваючи один одного, розповідали про злу долю, яка спіткала водія "Антилопи", мужнє серце Остапа сповнювалося гнівом і прикрістю.
Ксьондзи спіймали душу Козлевича на заїжджому дворі, де серед парокінних німецьких фургонів і молдаванських фруктових возів у гнойовій каші стояла "Антилопа". Ксьондз Кушаковський частенько заходив на заїжджий двір для моральних бесід з католиками-колоністами. Помітивши "Антилопу", служитель культу обійшов її з усіх боків і помацав пальцем шину. Він порозмовляв з Козлевичем, і дізнався, що Адам Казимирович належить до римсько-католицької церкви, але не сповідався вже років двадцять. Сказавши "недобре, недобре, пане Козлевич", ксьондз Кушаковський пішов, притримуючи обома руками чорну. спідницю і перестрибуючи через піняві пивні калюжі.
Другого дня, ні світ, ні зоря, коли фургонщики вивозили на базар до містечка Кошари збуджених дрібних спекулянтів, всадовивши їх по п'ятнадцять чоловік на один фургон, ксьондз Кушаковський з'явився знову. Цього разу його супроводив ще один ксьондз Алоїзій Морошек.
Поки Кушаковський здоровкався з Адамом Казимировичем, ксьондз Морошек уважно оглянув автомобіль, і не лише доторкнувся пальцем до шини, а навіть натис на грушу, видавивши звуки матчишу. Після того ксьондзи перезирнулися, підійшли до Козлевича з обох боків і почали його охмуряти. Охмуряли вони його весь день. Як тільки замовкав Кушаковський, починав Морошек. І не встигав він зупинитись, щоб витерти піт, як за Адама знову брався Кушаковський. Іноді Кушаковський здіймав до неба жовтий вказівний палець, а Морошек в цей час перебирав чотки. Іноді ж чотки перебирав Кушаковський, а на небо вказував Морошек. Кілька разів ксьондзи починали тихо співати по-латинському, і вже надвечір першого дня Адам Казимирович почав їм підтягувати. При цьому обидва патери діловито поглядали на машину.
Через якийсь час Паніковський помітив, що хазяїн "Антилопи" якось змінився. Адам Казимирович промовляв якісь смутні слова про царство небесне. Це стверджував і Балаганов. Потім Козлевич почав надовго зникати і нарешті зовсім виїхав з заїжджого двору.