Він повернувся додому, купивши по дорозі тверду жовту папку з шнурками для черевиків.
— Ну? — запитали в один голос змучені бажаннями Балаганов і Паніковський.
Остап мовчки пішов до бамбукового столика, поклав перед собою папку і великими літерами вивів напис: "Справа Олександра Івановича Корейка. Розпочато 25 червня 1930 року. Закінчено…. го дня 193… р."
Через плече Бендера на папку дивилися молочні брати.
— Що там всередині? — запитав допитливий Паніковський.
— О! — сказав Остап. — Там всередині є все: пальми, дівчата, голубі експреси, синє море, білий пароплав, майже новісінький смокінг, лакей-японець, власний більярд, платинові зуби, не штопані шкарпетки, обіди на чистому вершковому маслі і, головне, мої маленькі друзі, слава і влада, яку дають гроші.
І він розкрив перед враженими антилопівцями порожню папку.
Розділ XV
РОГИ І КОПИТА
Жив на світі бідний приватник. Це був досить багатий чоловік; володар галантерейного магазину, розташованого навпростець від кіно "Капітолій". Він безтурботно торгував білизною, мереживними прошвами, галстуками, ґудзиками й іншим дрібним, але прибутковим крамом. Якось увечері пін повернувся додому з перекривленим обличчям. Мовчки поліз у буфет, дістав звідти ще не почату холодну курку і, ходячи по кімнаті, з'їв її всю. Зробивши це, він знову відчинив буфет, вийняв ціле кільце краківської ковбаси вагою з півкіла, сів на стілець, і, втупивши в стіну осклянілі очі в одне місце, поволеньки зжував всі півкіла. Коли вія націлився ще й на круті яйця, що лежали на столі, дружина злякано запитала:
— Що сталося, Борю?
— Нещастя! — відповів він, запихаючи в рот тверде гумове яйце. — Мене жахливо обклали податком. Ти навіть не можеш собі уявити.
— Чого ж ти так багато їси?
— Мені треба розважитись, — відповів приватник. — Мені страшно.
І цілісіньку ніч приватник ходив по своїх кімнатах, де самих шифоньєрів було аж вісім, і їв. Він з'їв усе, що було в домі. йому було страшно.
Наступного дня він здав півмагазину під торгівлю канцелярським приладдям. Тепер в одній вітрині містилися галстуки і підтяжки, а в другій висів на двох мотузках величезний жовтий олівець.
Потім настали часи ще важчі. У магазині з'явився третій співвласник. Це був годинниковий майстер, що потіснив олівець убік і заставив піввікна бронзовим годинником з фігурою Психеї, але без стрілки, яка показує хвилини. І навпроти бідного галантерейника, який ще й зараз не переставав посміхатись, але вже іронічно сидів, крім остогидлого канцприладника, ще й годинникар з чорною лупою в оці.
Горе-злощастя навідалося до галантерейника ще двічі. У магазині з'явився водопровідний майстер, що одразу ж запалив паяльний примус, і вже зовсім дивовижний купець, який вирішив, що саме 1930 року від різдва Христового населення Чорноморська накинеться на його крам — накрохмалені комірці.
І колись горда, спокійна вивіска галантерейника набула просто мерзенного вигляду.
торгівля
ГАЛАНТЕРЕЙНИМИ ТОВАРАМИ
галантпром
Б. КУЛЬТУРТРИГЕР
лагодження
РІЗНИХ ГОДИННИКІВ
Б. ПАВЕЛ БУРЕ
Глазиус-Шенкер
Канцап.
ВСЕ ДЛЯ ХУДОЖНИКА
і радслужбовця.
Лев СОКОЛОВСЬКИЙ
ремонт
труб, раковин і унітазів
М. Н. ФАНАТЮК
спеціальність
НАКРОХМАЛЕНИХ КОМІРЦІВ
З Ленінграда
КАРЛ ПАВІАЙНЕН
Покупці і замовники з острахом входили до магазину, який колись був просто благоуханним. Годинникар Глазиус-Шенкер в оточенні пенсне, пружин і коліщат сидів над годинниками, з яких один був величезний, знятий з башти. У магазині часто і гучно дзвонили будильники. В глибині помешкання юрмилися школярі, цікавлячись дефіцитними зошитами, Карл Павіайнен стриг свої комірці ножицями, нудьгуючи в чеканні замовників. І ввічливий культуртригер не встигав ще запитати жінку-покупця: "Що ви хочте?", як водопровідник Фанатюк що було сили гупав молотком по іржавій трубі і сажа з паяльної лампи сідала на ніжний галантерейний крам.
Зрештою, дивовижний комбінат приватників розвалився, і Карл Павіайнен виїхав візком в імлу, вивозячи свій не співзвучний добі крам. За ним пішли в небуття Галантпром і Канцпап., за якими гналися кінні фінінспектори. Фанатюк спився. Глазиус-Шенкер пішов у годинниковий колектив "Новий час". Гофровані залізні штори з гуркотом впали. Зникла і кумедна вивіска.
Проте незабаром залізні штори знову піднялися і над колишнім ковчегом приватників з'явилась невеличка охайна табличка;
Чорноморська філія
Арбатовської контори
ПО ЗАГОТІВЛІ РОГІВ І КОПИТ
Чорноморець, блукаючи на дозвіллі, міг зазирнути в магазин і помітити, що полиці й прилавки зникли, підлогу чисто вимито, на ній стояли жовтояєчні канцелярські столи, а на стінах висіли звичайні плакати, які висять в установах, — про години прийому і шкідливість рукотискань. В новоявленій установочні вже стояв бар'єр, що відгороджував від відвідувачів, яких, проте, тут ще не було. Біля невеличкого столика, на якому жовтий самовар пускав пару й тоненько скаржився на свою самоварну долю, сидів кур'єр з золотим зубом. Перетираючи чайні кухлі, роздратовано наспівував:
Що за часи тепер настали,
Що за часи тепер настали,–
У бога вірить перестали,
У бога вірить перестали.
За бар'єром вештався рудий козакуватий молодик. Вряди-годи він спинявся перед друкарською машинкою, стукотів товстим пальцем, який не згинався, по клавішу і заливався сміхом. В глибині контори, під табличкою "Начальник філії", у сяйві штепсельної лампи сидів великий комбінатор.
Готель "Карлсбад" антилопівці давно залишили. Вони всі, за винятком Козлевича, оселилися у "Воронячій слобідці" у Васисуалія Лоханкіна, який був цим дуже скандалізований. Він навіть намагався протестувати, аргументуючи свій протест тим, що він здав кімнату не трьом, а одному — інтелігентному холостяку-одинакові. "Мон дьє, Васисуалію Андрійовичу, — відповідав безтурботно Остап, — не мучте себе. Адже з усіх трьох інтелігентний я один? Отже, умову не порушено". На всі подальші ремствування господаря Бендер глибокодумно мовив: "Майн гот, дорогий Васисуалію! А може, саме в цьому велика сірячна правда". І Лоханкін враз заспокоївся, випросивши у Остапа двадцять карбованців. Паніковський і Балаганов у "Воронячій слобідці" почували себе чудово. їх голоси упевнено зазвучали в загальному квартирному хорі. Паніковського вже встигли навіть запідозрити в тому, що він вночі відливає гас із чужих примусів. Митрич теж спробував зробити в адресу Остапа якесь уїдливе зауваження, за що великий комбінатор мовчки штовхнув його в груди.