Промова великого комбінатора справила велике враження. Козлевич дивився на командора відданими очима. Балаганов тер долонями свої руді патли і заливався сміхом. Паніковський, смакуючи майбутню безпечну поживу, кричав "ура".
— Ну, досить емоцій, — сказав Остап. — В зв'язку з настанням темряви, оголошую вечір відкритим. Стоп!
Машина спинилася, і стомлені антилопівці зійшли на землю. У вистигаючих хлібах коники кували своє манісіньке щастя. Пасажири вже сіли кружка біля самої дороги, а стара "Антилопа" все ще ніби закипала: часом в моторі чулося якесь уривчасте чмихання, потріскував ні з того ні з сього кузов.
Недосвідчений Паніковський розклав таке велике вогнище, що здавалося, горить ціле село. Вогонь сопів і кидався в усі боки. Поки мандрівники боролися з вогняним стовпом, Паніковський, пригнувшись, побіг у поле і повернувся, тримаючи в руках теплий кривий огірок. Остап вихопив огірок із рук Паніковського:
— Не робіть з їжі культу.
І з'їв огірок сам. Повечеряли ковбасою, яку прихопив з дому хазяйновитий Козлевич, і заснули під зорями.
— Ну-с, — сказав на світанку Остап Козлевичу, — приготуйтесь як слід. Такого дня, який чекає нас сьогодні, ваше механічне корито ще не бачило і ніколи не побачить.
Балаганов ухопив циліндричне відро з написом: "Арбатовський пологовий дім" — і побіг до річки по воду.
Адам Казимирович підняв капот машини, посвистуючи, заліз з руками в мотор і почав копирсатися в його мідних кишках.
Паніковський сперся спиною на автомобільне колесо і, зажурений, не мружачи очі, дивився на малиновий сонячний сегмент, що горів над обрієм. Обличчя Паніковського було пристаркувате, в зморшках, в дрібних синюватих пульсуючих прожилках, в мішечках і все якесь полунично-рум'яне. Таке обличчя буває у людини, яка прожила вже досить довге життя, має дорослих дітей, п'є щоранку для здоров'я каву "Желудін" і пописує в стінгазеті своєї установи під псевдонімом "Антихрист".
— Розказати вам, Паніковський, як ви помрете? — несподівано сказав Остап.
Старий здригнув, обернувся.
— Ви помрете так. Якогось разу, коли ви повернетесь в порожній, холодний номер готелю "Марсель" (це станеться десь у повітовому місті, куди занесе вас професія), ви відчуєте, що вам погано. Вам паралізує ногу. Голодний і неголений, ви лежатимете на дерев'яному тапчані, й ніхто до вас не прийде, Паніковський, ніхто вас не пожаліє. Дітей ви не народжували з міркувань економії, а жінок кидали. Ви будете мучитися цілий тиждень. Агонія ваша буде жахлива. Ви вмиратимете довго, і це всім набридне. Ви ще не зовсім помрете, а бюрократ, завідуючий готелем, вже напише папірець у відділ комунального господарства, щоб видали безкоштовно труну… Як ваше ім'я та по батькові?
— Михайло Самуелович, — відповів вражений Паніковський.
— … щоб видали безкоштовно труну для громадянина М. С. Паніковського. А втім, не треба сліз: років два ви ще протягнете. Тепер про справи: треба подбати про культурно-агітаційний вигляд нашого походу. — Остап витяг з автомобіля свій акушерський саквояж і поклав його на траву.
— Моя права рука, — сказав великий комбінатор, поплескуючи саквояж по товстому, ковбасному боці. — Тут все, що тільки може знадобиться елегантному громадянинові моїх літ і мого розмаху,
Бендер присів над саквояжем, як мандрівний китайський фокусник над своїм чаклунським мішком, і почав викладати з нього одну за одною різні речі. Спочатку вийняв червону нарукавну пов'язку з вишитим на ній золотом словом: "Розпорядник". Потім на траву ліг міліцейський кашкет з гербом міста Києва, чотири колоди карт одного малюнка і пачка документів з круглими фіолетовими печатками.
Весь екіпаж "Антилопи-Гну" з повагою дивився на саквояж. А відтіль з'являлися нові предмети.
— Ви — жовтороті горобчики, — казав Остап. — Ви, звичайно, ніколи не зрозумієте, що чесний радянський прочанин-пілігрім, ось такий, як я, не може обійтися без лікарського халата.
Окрім халата, в саквояжі виявився і стетоскоп.
— Я не хірург, — зауважив Остап. — Я невропатолог, я психіатр. Я вивчаю душі своїх пацієнтів. І я чомусь завжди натрапляю на дуже дурні душі.
Потім на світ з'явилися: азбука для глухонімих, благодійні листівки, емалеві нагрудні значки і афіша з портретом самого Бендера в шароварах і чалмі. На афіші було написано:
Приїхав Жрець
(Знаменитий бомбейський брамін-йог)
син Крепиша.
Улюбленець Рабіндраната Тагора
ІОКАНААН МАРУСІДЗЕ
(заслужений артист союзних республік)
Номери з досвіду Шерлока Холмса.
Індійський факір. Курочка-невидимка.
Свічки Атлантиди. Пекельна ятка.
Пророк Самуїл відповідає на запитання публіки.
Матеріалізація духів і роздача слонів.
Вхідні квитки від 50 к. до 2 крб.
Слідом за афішою з'явилася брудна, залапана руками чалма.
— Цією забавкою я користуюся у виняткових випадках, — сказав Остап. — Уявіть собі, що на жерця клюють найбільш такі передові люди, як завідуючі залізничними клубами. Робота легка, але бридка. Мені особисто неприємно бути улюбленцем Рабіндраната Тагора. А пророку Самуїлу подають одні й ті ж запитання:
"Чому немає в продажу масла?" Або: "Чи ви не єврей?"
Зрештою Остап знайшов те, що шукав: бляшану коробку з медовими фарбами у фарфорових баночках і два пензлі.
— Машину, яка очолює пробіг, треба прикрасити хоч би одним гаслом, — сказав Остап.
І на довгому полотнищі жовтуватої бязі, вийнятої з того ж таки саквояжа, він вивів друкованими літерами коричневий напис:
АВТОПРОБІГОМ — ПО БЕЗДОРІЖЖЮ І НЕХЛЮЙСТВУ!
Плакат приладнали до автомобіля на двох тичках. Як тільки машина рушила, плакат під тиском вітру вигнувся і набув такого хвацького вигляду, що ні в кого не могло виникнути сумніву в необхідності садонути автопробігом по бездоріжжю, нехлюйству, а заодно, можливо, навіть і по бюрократизму. Пасажири "Антилопи" набрали поважного вигляду. Балаганов нап'яв на свою руду голову кепку, яку завжди тримав у кишені. Паніковський вивернув манжети і випустив їх з-під рукавів на два сантиметри. Козлевич більше дбав про машину, як про себе. Перед від'їздом він обмив її водою, і на нерівних боках "Антилопи" заграло сонце. Сам командор весело примружив очі і весь час підбадьорював супутників.