— Тихенько, Андрiйку, — каже бабуся. — Не вигукуй, руками не махай! А навiщо клiтки, зараз сам побачиш. Глянь лишень на оту курку...
Дивиться хлопчик: пiдiйшла курка до клiтки, зазирає у вiдчиненi дверцята. I лiвим оком, i правим, — витягла шию, в один бiк зиркнула, у другий, немов роздумує: чи зайти ïй усередину? А тодi обережно ступнула вперед — ще раз, ще раз ступнула... I тiльки опинилась у клiтцi, дверцята тихенько — хлоп! Самi-самiсiнькi зачинились за нею — без шуму, без грюку, навiть не рипнули!
Ще бiльше здивувався Андрiйко, а бабуся Олена Григорiвна усмiхається:
— У нас кури в клiтках несуться, хлопче. Як увiйде курка в клiтку, то вже не вискочить, аж доки не випустимо ïï та не запишемо, яка курка знеслася.
Назбирав Андрiйко з бабусею багато яєць, жодного не розбив. А якi вони — всякi, всякi! I круглi, i довгастенькi. В одних шкаралупа темнiша, а в iнших зовсiм бiла. Правда, золотих яєчок хлопчик не знайшов, бо то ж тiльки в казцi розповiдається, як ряба курочка знесла золоте яєчко.
Гордий та щасливий Андрiйко. А що, тепер i для нього знайшлася робота!
Як iшов додому, подарувала йому бабуся найбiльше яєчко. Обережно принiс його Андрiйко, хвалиться батьковi й матерi, як годував на птахофермi курей, як збирав яйця.
— А без мене не впоралась би з роботою бабуся! — розповiдає. — Авжеж! Курей багато, а бабуся Олена Григорiвна одна!
Батько взяв яєчко, поклав на долоню та й каже:
— А воно — не просте! Не просте, а золоте.
— Не обманюйте, — махнув рукою хлопчик. — Я ж бачу, що воно бiле.
— Е, нiчого ти не бачиш, — усмiхнувся батько. — А йди-но ближче.
Вiн пiдняв яєчко проти електричноï лампочки.
— Дивися!
Глянув Андрiйко i аж рот роззявив з подиву. Просвiчує яєчко наскрiзь золотим промiнням, спалахує нiжним рожевим свiтлом.
Зачаровано дивиться на нього хлопчик, а воно все так i сяє, так i горить!
— Бачиш тепер, — смiється батько. — А ти не вiрив! Золоте яєчко, бо заробив ти його чесною працею, як справжнiй роботящий колгоспник.
I всю нiч снилось Андрiйковi золоте яєчко. Воно сяяло ясним промiнням, i вiд нього було так свiтло в хатi, як вiд електрики.
Часто тепер ходить на птахоферму Андрiйко, допомагає бабусi.
А в дитячому садку вiн хвалиться таким, як i сам. малюкам:
— Що без мене й робила б бабуся Олена Григорiвна!
Ну, а пищикiв зараз Андрiйко не робить, бо стручки на акацiï вже засохли, поскручувались, i з них iз трiском вискакує дрiбне насiння. Замiсть пищика хлопчик знайшов iншу забавку: прикладе двома пальцями листочок до рота й кукурiкає, чистiсiнько як молодий пiвник. А йому весело вiдповiдають пiвнi з усiх дворiв.
I тепер, коли хтось, бува, згадає в розмовi Андрiйка, то питають:
— А який це Андрiйко? Чи не той, що принiс iз птахоферми золоте яєчко?
За матеріалами: "Веселка". Книга для читання в дошкільних закладах. Упорядники: В.Д. Крушинська, Л.В. Кремсал, Л.В. Гураш. Художник Л.П.Гніппель. Київ, видавництво "Радянська школа", 1989, стор. 195 — 198.