Єва-Лотта відчинила вікно й висунулась у нього. В очах її світився страшний розпач, та хлопці надворі нічого не помітили.
— Увага, вони зараз будуть тут! — гукнув Андерс, угледівши Єву-Лотту.
Старший брат Клас здригнувся. Невже поліція йде по вексель, що його знайшли діти? В кого ж із них вексель може бути? О, треба поспішати! Часу мало, а те, що він задумав, слід робити негайно.
Злочинець ступив до вікна. Краще б йому не показуватись, та іншої ради не було. Старший брат Клас приязно усміхнувся до хлопців надворі.
— Привіт! — сказав він.
Хлопці запитально глянули на нього.
— Чого ж ви залишили свою даму саму? — мовив він, надаремне силкуючись надати своєму голосові жартівливого тону. — Мені довелося зайти і трішки розважити Єву-Лотту, поки ви бігаєте й збираєте папір, чи що ви там робите.
На таке важко було щось відповісти. Андерс і Калле мовчки очікували.
— Заходьте, хлопці, — вів далі чоловік у Єви-Лотти за плечима. — Я маю справу до вас. Можна заробити грошей!
Тепер Андерс і Калле пожвавішали. Якщо можна заробити грошей, то вони завше готові.
Але чого це Єва-Лотта так чудно дивиться на них? І дає таємний знак Білої Троянди, що означає небезпеку! Андерс і Калле розгублено спинилися.
А Єва-Лотта враз заспівала:
Настало літо, сонце сяє…
Голос у неї тремтів, однак вона не припиняла своєї веселої пісеньки, тільки змінила слова:
— У-боб-и-вов-цоц-я! — співала вона.
Наче звичайна собі нісенітниця, що її діти люблять вигадувати, та Калле й Андерс скам'яніли з жаху, наче громом прибиті. Однак небавом вони отямились і ніби несамохіть ущипнули себе за вухо. Той таємничий знак Білої Троянди означав, що вони все зрозуміли.
— Ходіть-бо швидше! — нетерпляче квапив їх чоловік у вікні.
Хлопці все вагалися. Нараз Калле повернувся й швидкою ходою рушив у поближні кущі.
— Ти куди? — розсердився незнайомець. — Не хочеш заробити грошей?
— Хочу, — відповів Калле. — Я тільки скочу в своїй потребі, хіба не можна?
Незнайомець кусав губи.
— То швидше! — гукнув він.
— Еге ж, зараз вернуся.
І за хвилю Калле вернувся, застібаючи на ходу штани. Андерс стояв на тому самому місці, йому навіть на думку не спало залишити Єву-Лотту саму в біді. Він повинен зайти в будинок, до вбивці, та краще вже почекати на Калле і піти разом.
І ось вони зайшли до вітальні, де старша сестра Ліліан намірялася влаштувати бенкет. Андерс підступив до Єви-Лотти й поклав їй руку на плече. Тоді глянув на її ручного годинника і сказав:
— Ой лишенько, як уже пізно! Нам треба бігти додому.
І потяг Єву-Лотту до дверей.
Та коли вони сподівалися, що старший брат Клас так легко їх відпустить, то помилились. Він раптом став у дверях, заступивши їм дорогу, і сказав:
— Постривайте хвильку! Нема чого вам поспішати.
Старший брат Клас помацав рукою задню кишеню. Ось він. Від тієї злощасної середи Клас завше носить із собою револьвера. Про всяк випадок.
Думки плуталися йому в голові. Жах і лють скаламутили глузд. Звісно, він жахнувся того, що мав зробити. Але сумніву не було. Він почав велику гру й мусить довести її до кінця, навіть якщо ця гра коштуватиме ще кількох людських життів.
Він дивився на дітей і ненавидів їх за те, що мусив зробити. А зробити мусив, бо тепер троє свідків зможуть розповісти, який на вигляд той чоловік, що відняв у них вексель.
Ні, він подбає, щоб діти ніколи не змогли розповісти про це. Подбає, хоч сам тремтить зі страху. Та спершу дізнається, в котрого з них папірець, аби потім не гаяти часу й не трусити їхніх кишень.
— Слухайте, — мовив він хрипким глухуватим голосом. — Ви тут знайшли папірець. Давайте його сюди. Він мені потрібен. Ану, мерщій!
Діти вражено пороззявляли роти. Вони б не так здивувались, якби він звелів їм хором заспівати "Зайчику-побігайчику". А може, їм учулось? Щоправда, вони знали, що серед убивць трапляються божевільні, але навіть навіженому навряд чи могла знадобитися мапа Червоних Троянд із написом: "Копайте тут!"
"Дідько з ним, нехай бере собі мапу, якщо вона йому така потрібна", — міркував Андерс, що мав карту в кишені.
Однак у найкритичніші хвилини все-таки найкраще міркував Калле. Він миттю збагнув, якого папірця вимагає від них убивця. І відразу йому стало зрозуміле й усе інше. Калле ніби читав злочинцеві думки. Цей тип спокійно вбив людину і тепер, мабуть, теж озброєний. Одного свідка він уже пробував спекатись затруєним шоколадом. Калле втямив, як у них мало шансів вийти звідси живими. Навіть коли Андерс віддасть папірця і їм пощастить переконати вбивцю, що вони навіть не бачили векселя, то все одно їм край. Бо ж убивця напевне розуміє, що зрадив себе. І якщо він хотів позбутися одного свідка, то тим паче не залишить аж трьох свідків, що могли б його впізнати.
Звісно, Калле не думав про все це так докладно, він тільки розумів, що їм загрожує, і похолов зі страху. Та він сердито сказав сам собі: "Потім будеш боятись, якщо тільки настане те "потім".
А тепер треба виграти час, ох як треба!
Андерс уже хотів витягти мапу з кишені, аж раптом Калле стусонув його під ребра й засичав.
— Нон-е тот-рор-е-боб-а!
— Ви чули, що я сказав! — мовив старший брат Клас. — У кого з вас папірець?
— Тут його нема, — відповів Калле.
Андерс радше віддав би цьому типові мапу, може, тоді б цей тип їх відпустив. Але ж він розумів, що Калле краще знає, як треба поводитись із злочинцями. Тому змовчав.
Чоловік біля дверей осатанів.
— А де ж? — верескнув він. — Давайте його! Калле гарячково міркував. Як він скаже, що
папірець у поліції, чи дома в Єви-Лотти, чи десь надворі в Преріях, то їм буде край. Він розумів, що їм нічого не загрожує доти, доки вбивця сподівається відібрати папірця.
— Ми сховали його на верхньому поверсі, — повагавшись, заявив Калле.
Старший брат Клас весь тремтів. Він витяг із задньої кишені револьвера, Єва-Лотта заплющила очі.
— Швидше! — крикнув старший брат Клас. — Може, така цяцька трохи вас піджене!
І він погнав дітей із вітальні, де старша сестра Ліліан мала ввечері влаштувати бенкет.
— Нон-е поп-о-сос-поп-і-шош-а-йой-тот-е, — прошепотів Калле. — Зоз-а-рор-а-зоз поп-рор-и-йой-дод-е поп-о-лол-і-цоц-і-я.