"Що пан Блюмквіст хоче зробити?" — спитав він шанобливо.
"Я вже сказав — невеличку перевірку".
Калле раптом знову став знаменитим детективом — нічого не вдієш! Він уже давно не був ним. Утратив бажання, як дійшло до справжнього злочину. Але тепер Калле був певен, що підозра його не має під собою грунту, тож не міг опертися спокусі трохи погратися в давню гру.
Калле витяг з кишені шматок шоколаду й показав своєму уявному співрозмовникові:
"Я маю підстави підозрювати, що він затруєний арсеном".
Уявний співрозмовник здригнувся з жаху.
"Адже ви й самі знаєте, що таке не раз бувало, — жорстоко вів далі знаменитий детектив. — Це зветься методом запозичення. Звичайнісінька річ — злочинець наслідує метод своїх попередників".
"А як же ви дізнаєтесь, чи тут справді є арсен?" — спитав уявний співрозмовник і розгублено позирнув на шоколад.
"Зробимо невеличкий дослід, — спокійно відповів знаменитий детектив. — Дослід Марша. Я саме думаю взятися до нього".
Уявний співрозмовник захоплено розглянувся по комірчині.
"О, та ви маєте тут прегарну лабораторію, пане Блюмквісте! — вигукнув він. — Бачу, ви тямущий хімік".
"Ну, як вам сказати… чи тямущий… просто я довгі роки свого життя віддав хімічним студіям, — погодився знаменитий детектив. — Бо ж хімія і криміналістика дуже тісно пов'язані. Розумієте, юначе?"
Якби там були нещасні батьки Калле, вони б потвердили, що знаменитий детектив справді віддав довгі роки свого життя хімічним студіям і саме в тій комірчині. Щоправда, вони б висловились про це трішки інакше. Мабуть, сказали б десь так: "Він кілька разів пробував висадити в повітря себе і весь будинок, щоб заспокоїти свою дослідницьку цікавість, яка не завше спиралася на достатні знання".
Однак уявний співрозмовник не був такий скептик, як батьки. Він зацікавлено дивився, як знаменитий детектив дістав з полиці якісь прилади, спиртівку та розмаїті скляні рурки й слоїки.
"А як же його роблять, той дослід?" — нетерпляче спитав він.
Знаменитий детектив, залюбки почав йому пояснювати.
"Насамперед нам потрібен водневий апарат, — поважно сказав він. — Ось. Це звичайна колба, що в неї я наливаю сірчану кислоту й кидаю кілька шматочків цинку. Тоді виділяється водень, розумієте? Коли туди ввести арсен у будь-якому вигляді, то утвориться газ AsH3— арсеновий водень. Звідси газ іде скляною руркою, де його просушує безводний хлористий кальцій, а потім він збирається ось у цій вузенькій рурочці. Ми її підігріваємо на спиртівці, і газ розпадається на водень і чистий арсен — він тоді осідає на рурці у вигляді блискучої сіро-чорної плівки. Це й є так зване арсенове дзеркало. Ви, мабуть, чули про нього, юначе?"
Юнак ніколи не чув про арсенове дзеркало, та однаково слідкував зацікавлено за тим що робив знаменитий детектив.
"Не забудьте, я зовсім не певен, що в шоколаді є арсен, — озвався знаменитий детектив, як уже запалив спиртівку. — Просто це невеличка перевірка, і я щиро сподіваюся, що моя підозра безпідставна".
Потім у комірчині запала тиша. Знаменитий детектив був такий захоплений дослідом, що зовсім забув про свого молодого приятеля. Ось скляна рурка нагрілася. Калле покришив шматочок шоколаду, висипав крихти через лійку в колбу й почекав.
Господи, що це? Арсенове дзеркало! Страшний доказ, що він не помилився. Калле витріщився на скляну рурку, не вірячи своїм очам. Адже в душі він весь час сумнівався. Тепер сумніву не було. Але ж це означає… означає щось жахливе.
Тремтячими руками він погасив спиртівку. Уявний співрозмовник зник. Зник тієї самої миті, як досвідчений знаменитий детектив став малим переляканим Калле.
За деякий час Андерса збудив посвист під вікном — умовний знак Білих Троянд. Андерс висунув сонну голову поміж калачики й фікуси — подивитися, хто там. Біля майстерні внизу стояв Калле й махав йому рукою.
— Пожежа десь, чи що? — спитав Андерс. — Якого біса ти будиш людей?
— Не базікай, швидше виходь, — сказав Калле.
Як Андерс нарешті вийшов, Калле суворо глянув на нього й спитав:
— Ти куштував шоколад, як давав Беппо?
Андерс витріщив очі.
— І ти примчав сюди о сьомій годині, тільки щоб спитати мене про це?
— Еге, бо в шоколаді був арсен, — відповів Калле спокійно й тихо.
Обличчя Андерсове побіліло й витяглося.
— Я не пригадую, — прошепотів він. — Так, облизав пальці… Адже я засунув Мумрика в те липке тісто в кишені. А ти впевнений, що…
— Так, — рішуче сказав Калле. — А тепер ходімо до поліції.
Він похапцем розповів Андерсові про свій дослід і про те, яка страшна правда випливає з нього. Хлопці згадали про Єву-Лотту, і їм стало так тяжко на серці, як ніколи досі за все їхнє коротке життя. Єва-Лотта не повинна нічого знати. Обидва вони вважали, що від Єви-Лотти треба все приховати.
Андерс згадав про Беппо і сказав у відчаї:
— Це я його отруїв. Якщо Беппо помре, я довіку не зможу глянути Сікстенові у вічі.
— Беппо не помре. Ти ж чув, що сказав ветеринар, — заспокоїв його Калле. — Йому дали стільки ліків, промили шлунок, зробили все на світі. І знаєш, краще, що Беппо з'їв шоколад, а не ти чи Єва-Лотта.
— Або ти, — сказав Андерс. Обидва здригнулися.
— Принаймні ясно одне, — сказав Андерс, коли вони завернули до дільниці.
— Що саме?
— До цієї справи мусиш узятися ти, Калле. В них нічого не вийде. Я ж весь час казав тобі.
14
— Ми повинні знайти вбивцю, — сказав комісар, і його важка рука впала на стіл.
Два тижні він бився над цією на диво заплутаною справою. А тепер мав їхати, його округа була велика, і на нього чекали невідкладні справи в інших місцях. Він залишав у містечку трьох своїх помічників і сьогодні зранку влаштував у дільниці нараду разом із місцевою поліцією.
— Наскільки я знаю, — вів далі комісар, — за два тижні роботи ми досягли одного — ніхто вже не зважується одягати темно-зелені габардинові штани.
Він сумно похитав головою. Поліція працювала не покладаючи рук. Випробувано кожну можливість, але загадка лишилася така сама темна, як була спочатку. Вбивця зник, безслідно зник. Ніхто його не бачив, крім Єви-Лотти Лісандер.
Люди робили все, щоб допомогти поліції. Прийшло багато листів про осіб, що носили темно-зелені габардинові штани, навіть задля певності повідомляли про сині, сірі та брунатні габардинові штани. А вчора комісар дістав анонімного листа, в якому хтось писав: