Вони перекопали кожний клаптик долівки у великому льоху, що до нього вели сходи. Але ж той льох був не один! Далі розгалужувалися довгі темні переходи, подекуди частково завалені, що вели до інших склепів і підземних в'язниць. Переходи ті не дуже вабили до себе, та могло ж таке бути, що дядько Ейнар задля певності закопав свій скарб десь далі. А тоді його й за рік не знайдеш. Якщо взагалі він сховав його в руїнах. Калле вже почав трохи сумніватися,
— А перлину ти де знайшов? — спитала Єва-Лотта.
— Біля сходів, — відповів Калле. — Але ми тут уже все перекопали.
Єва-Лотта задумливо скинула оком на сходи. Кам'яна плита, що правила за нижню приступку, не щільно прилягала до землі, бо ледь хитнулась, як Дівчина сіла на неї. Єва-Лотта скочила на ноги.
— А може, тут? — мовила вона, вхопившись руками за плиту. — Хитається, бачите!
Дві пари рук поспішилися Єві-Лотті на допомогу. Плиту відсунено, і з-під неї навсібіч кинулися стоноги.
— Копай! — звелів Андерсові схвильований Калле. Андерс узяв лопату і ввігнав її щосили в землю.
Лопата вдарилась об щось тверде.
— Мабуть, камінь, — пояснив Андерс і сягнув рукою в ямку. Пальці йому ледь тремтіли.
То був не камінь. То була… Андерс обмацав її в землі… то була бляшана коробка! Він витяг її — така самісінька, як та, що в ній Білі Троянди тримали свої папери.
Довгу мовчанку порушив Калле.
— От тобі й на! — вигукнув він. — Злодюга вкрав нашу коробку!
Андерс похитав головою.
— Ні, це не наша. Нашу я допіру замкнув своїми руками.
— Але ж така самісінька, як наша, — мовила Єва-Лотта.
— Бігме він купив її в господарській крамниці разом з ліхтариком! — мовив Калле. — Бо там продають такі коробки.
— Еге ж, свою ми теж там купили, — згадала Єва-Лотта.
— Мерщій відчиняйте! — нетерпеливився Калле. Андерс узявся за вічко. Та коробка була замкнена.
— Цікаво, чи в них усіх той самий ключ?
Він схопив ключа, що на шнурочку висів у нього на шиї.
— О, швидше! — підганяла Єва-Лотта.
Калле сопів, немов щойно здолав високу гору. Андерс засунув ключа в шпарку й покрутив ним. Замок подався.
— О! — вигукнула Єва-Лотта. І як Андерс підняв вічко, додала: — Ви тільки гляньте. Немов у казках з "Тисячі й однієї ночі"!
— То он які вони, ті смарагди й платина! — шанобливо сказав Калле.
У коробці було все, про що писалося в газеті: брошка, й каблучки, й браслет, і розірване намисто з перлин, таких самих, як знайшов Калле.
— Сто тисяч крон! — прошепотів Андерс. — Аж лячно стає!
Єва-Лотта перебирала в руках коштовності. Вона взяла браслет і почепила собі на зап'ясток, брошку з діамантами пришпилила на свою ситцеву сукенку, а на кожний палець наділа по каблучці, тоді стала перед маленьким віконцем, що крізь нього в підземелля просякало денне світло. Самоцвіти на ній заграли всіма барвами.
— Ох, як гарно! Правда ж, я схожа на королеву? От якби мені хоч одну-однісіньку каблучку!
— У жінок одне в голові, — завважив Андерс.
— Ну, годі вже, — мовив Калле. — Нам не можна гаятись тут. Уявіть собі, що раптом перед нами вродиться дядько Ейнар — прийде викопати коробку. Це однаково що здибати бенгальського тигра, хіба ні?
— Я б волів тигра, — сказав Андерс. — Але дядько Ейнар не зважиться вийти з хати, ви ж самі знаєте. Бо Крук і Редіг чигають на нього.
— У кожному разі, нам треба зразу ж піти в поліцію, — сказав Калле.
— У поліцію? — невдоволено спитав Андерс. — Навіщо вмішувати поліцію, коли в нас усе так гарно почалося?
— Це тобі не війна Троянд, — розважно сказав Калле. — Зволікати не можна. Адже ти сам знаєш, що злодіїв треба арештувати.
— А може, ми самі заманимо їх у пастку, а тоді скажемо поліції: мовляв, будь ласка, ось вам три чудові злочинці, ми їх спіймали!
Калле похитав головою. О, скільки разів знаменитий детектив Блюмквіст власноручно знешкоджував небезпечних злочинців цілими десятками! Проте знаменитий детектив одне, а Калле — зовсім інше. До того ж Калле часом був розважний і розумний хлопець.
— Ну, як знаєш.
Андерс неохоче визнав авторитет Калле в кримінальних справах.
— Якщо так, — озвалася Єва-Лотта, — то ходімо до Б'єрка. Нехай нам він поможе, більше ніхто. Тоді, либонь, його підвищать на службі.
Андерс позирнув на перекопану долівку.
— А що робити з оцією грядкою? Посадимо картоплю чи все знову затопчемо?
Калле вважав, що найкраще затерти всі свої сліди.
— Але поспішаймо, — мовив він. — Якось воно моторошно мати з собою коробку зі стома тисячами крон. Я б хотів якнайшвидше ушитися звідси.
— А що робити з коробкою? — спитала Єва-Лотта. — Не можна ж нести її на очах у всіх. Та й де потім сховати?
Порадившись трохи, діти вирішили, що Андерс віднесе коштовну коробку в штаб Білої Троянди на горище й сховає там, а Калле і Єва-Лотта тим часом підуть шукати поліцая Б'єрка. Андерс скинув сорочку й загорнув у неї коробку. Він так і пішов, несучи в одній руці лопату, а в другій згорток.
— Всі неодмінно подумають, що я ходив копати черв'яків, — з надією в голосі сказав він.
Калле замкнув двері.
— Про одне я тільки шкодую, — мовив він.
— Про що? — спитала Єва-Лотта.
— Що ми не побачимо дядькового Ейнарового обличчя, як він прийде по коробку.
— О, за це б я заплатила двадцять п'ять ере! — відповіла Єва-Лотта.
У поліційній дільниці панував лад і спокій. Якийсь поліцай сидів собі й розв'язував кросворд, наче в світі не відбувалося ніяких злочинів. Однак Б'єрка не було.
— Можна бачити поліцая Б'єрка? — спитав Калле й чемно вклонився.
— Він у службовому відрядженні й повернеться аж завтра. А ти мені не підкажеш міфологічне чудовисько з шести літер?
Поліцай кусав олівця й дивився на Калле.
— Ні, я прийшов сюди в зовсім іншій справі, — відповів Калле.
— Еге ж, Б'єрк буде завтра. А жінку-вояка з восьми літер?
— Єва-Лотта, — мовив Калле. — Якраз вісім літер. Дякую, до побачення. Ми прийдемо завтра!
Калле потяг за собою Єву-Лотту.
— Хіба можна розмовляти про поважні речі з диваком, що цікавиться тільки міфологічними чудовиськами! — мовив він.
Єва-Лотта була такої самої думки. Вони вирішили, що нічого не станеться, коли почекати з поліцією до завтра. Адже дядько Ейнар, напевне, цілий-цілісінький лежить собі в постелі.