Знахідка у бібліотеці

Страница 5 из 39

Агата Кристи

Поліційна машина зупинилася біля перекошених, грубо збитих воріт, створених уявою містера Букера. Полковник Мелчетг, з відразою глянувши на спотворені форми напівдерев'яного Четсворту, рушив до вхідних дверей і рішуче затарабанив у них залізним кільцем. Двері відчинилися значно швидше, ніж він сподівався.

Молодик із прямим, трохи задовгим чубом, в оранжевих вельветових штанях і яскравій синій сорочці сердито кинув:

— Ну, їло вам треба? — Ви містер Безіл Блейк? — Звичайно, я.

— Я б хотів поговорити з вами, містере Блейк, якщо ваша ласка.

— Хто ви такий? — Полковник Мелчетг, начальник поліції графства.

— Невже? Цікаво! — нахабно заявив Блейк. Йдучи за молодиком, Мелчетт уже добре розумів, чому полковник Бентрі так відгукнувся про нього. Мелчетт і сам ледве стримувався, проте заговорив досить ввічливо:

— А ви рання пташка, містере Блейк.

— Навпаки. Я ще й не лягав.

— Справді? — Але, сподіваюсь, ви приїхали сюди не для того, щоб розпитувати, коли я лягаю спати. А якщо для того, то ви тільки марнуєте час і гроші графства. То про що ви хочете зі мною говорити? Полковник Мелчетт відкашлявся:

— Як мені стало відомо, містере Блейк, минулої суботи у вас гостювала е-е...

одна юна леді, блондинка.

Безіл Блейк .утупився в нього, потім закинув назад голову і на все горло зареготав. — То це вам накапали на мене оті старі відьми з містечка? Про мою поведінку? Чорт забирай, але ж моральність — справа не поліції! І ви про це знаєте.

— Цілком справедливо, — сухо погодився Мелчетт. — Ваша моральність мене не цікавить. Я приїхав до вас через те, що юну блондинку з е-е... екзотичною зовнішністю знайдено вбитою.

— Та ви що? — Блейк вирячив на полковника очі. — Де? — У бібліотеці в Госсінгтон-холі.

— У Госсінггоні? У старих Бентрі? От тобі й маєш! Цікавенько... Старий Бентрі! От стерво старе! Кров спалахнула на обличчі в полковника Мелчетта. Він різко урвав веселе розпатякування молодика, що сидів напроти:

— Вибирайте слова, сер! Я приїхав спитати вас: що ви можете сказати з цього приводу? — Ви приїхали спитати мене, чи не згубив я блондинку? Ви це мали на увазі? Я правильно зрозумів? А чому це... Стривайте... що там таке? За воротами саме зупинилася машина. З неї вискочила молода жінка у просторій чорно-білій хламиді. Губи яскраво-червоні. Вії нафарбовані чорним, волосся яскраво-біле. Вона підійшла до дверей, широко їх розчахнула і гнівно вигукнула:

— Чому ти покинув мене?! Безіл Блейк устав.

— О, а ось і ми! Як же мені було тебе не кинути? Я тобі запропонував їхати, а ти не захотіла.

— Чого це я повинна їхати тоді, коли тобі заманеться? Я веселилася! — З отим паскудою Розенбергом? Ти ж знаєш, чого він вартий! — Ти просто приревнував мене, ось і все.

— Не викручуйся! Просто гидко дивитись на дівчину, яка тобі подобається, але не знає міри в пиятиці, та ще й дозволяє бридкому иімчуряці мацати себе! — Це брехня! Ти сам набрався й лазив кудись із тією чорною іспанкою! Вони люто дивились одне на одного. Полковник Мелчетт вибрав хвилю й голосно відкашлявся. Безіл Блейк крутнувся до нього.

— О, а я й забув, що ви тут! Пора, здається, вам звідси забиратися, еге? Давайте я вас познайомлю:

Дайна Лі — полковник Блімп із графської поліції... А тепер, полковнику, коли ви побачили, що моя білява жива-здорова, то, сподіваюсь, нарешті по-справжньому візьметеся за того старигана Бентрі. Ходіть здорові! — Раджу вам, юначе, розмовляти чемніше, а то накличете на свою голову біду, — порадив полковник Мелчетт і, важко ступаючи, пішов. Обличчя його було червоне від люті.

З У Мач-Бенхемі полковник Мелчетт слухав і аналізував у своєму кабінеті донесення підлеглих.

— Отже, ситуація досить ясна, сер, — підсумовував інспектор Слек. — Після вечері місіс Бентрі ще посиділа в бібліотеці. Спати вона пішла незадовго до десятої. Виходячи з бібліотеки, вона вимкнула світло, і туди, схоже, ніхто "вже не заходив. Прислуга лягла спати о пів на одинадцяту, а Лоррімер — після того, як поставив у передпокої віскі, тобто за чверть до одинадцятої. Ніхто не чув нічого незвичайного, крім третьої покоївки. Зате ця почула аж надто багато: і стогін, і крик, від якого кров у жилах холола, і лиховісні кроки, і хтозна-що іще. А друга покоївка, яка живе з нею в одній кімнаті, заявляє, ніби та цілу ніч спала як убита. Саме через них у нас і. плутаються всі карти.

— А що з виламаним вікном? — Робота непрофесійна, каже Сіммонс. Простою стамескою, звичайна справа. І майже без шуму. У будинку десь має бути стамеска, але ніхто не може ЇЇ знайти, хоч усі знають, де лежать інструменти.

— Гадаєте, це хтось із прислуги? — Ні, сер, — якось неохоче відказав інспектор Слек. — Я так не гадаю. Всі вони страшенно шоковані і в розпачі. Маю підозру на Лоррімера — якийсь він небалакучий. Сподіваюсь, ви мене зрозумієте. Та навряд, щоб тут щось було.

Мелчетт кивнув головою. Небалакучість Лоррімера його не дивувала. Своїми розпитуваннями енергійний інспектор Слек часто примушував людей замовкнути.

Двері відчинились, і ввійшов доктор Гайдок.

— Думали, я прийду і розповім, як усе це сталось, еге?! — Раді вас бачити. То що? — Новин небагато. Не більше, ніж ви думали. Задушено атласним поясом від її ж таки сукні: накинуто на шию і стягнуто ззаду. Легко й просто. І сили багато не треба — особливо, якщо дівчину захопили зненацька. Слідів бійки не виявлено.

— Коли настала смерть? — На мою думку, між десятою вечора і дванадцятою ночі.

— А точніше? Гайдок похитав головою і всміхнувся:

— Я не хочу ризикувати своєю професійною репутацією". Не раніше десятої — не пізніше дванадцятої.

— Ну, а до чого схиляєтесь більше? — Це як подивитись. У каміні горів вогонь, отже, в кімнаті було тепло. Все це сповільнює омертвіння тканин і задубіння трупа.

— Більше нічого не можете про неї сказати? — Нічого особливого. 'Хіба те, що вона була молода — років сімнадцять-вісімнадцять.Якась дуже юна, однак досить розвинена. Міцненька така. До речі, незаймана. — І лікар, кивнувши головою, вийшов з , кімнати.

— Ви цілком певні, що вона ніколи не була в Госсінгтоні? — спитав Мелчетт в інспектора Слека.

— Прислуга в цьому переконана. Немає ні найменшого сумніву. Кажуть, що запам'ятали б її, навіть якби побачили десь поблизу.