Зустрічається плаун колючий розсіяно (в окремих місцях) на Поліссі, дуже рідко в Лісостепу, досить часто в Карпатах і прилеглих областях. Росте він у вологих, переважно хвойних лісах. Зникає, окрім зазначеного, ще й внаслідок господарської діяльності людини. У культурі не розводиться, хоч, безперечно, цікавий, як красива декоративна, тіневитривала, а також цінна лікарська рослина. Охорона плауна колючого проводиться в Карпатському та Поліському заповідниках, ряді лісових заказників. Для забезпечення чисельності виду необхідно заборонити продажу рослин та виробів з них, встановити суворий контроль за станом популяції'.
РОДИНА БАРАНЦЕВІ
Родину баранцевих представляє баранець звичайний (плаун-баранець) — рідкісна зникаюча лікарська рослина.
Баранець звичайний, як і всі плауни, багаторічний, до 15 см заввишки, стебла в нього прямостоячі або висхідні, вильчаторозгалу-жені від основи, густо вкриті дрібними лінійно-ланцетними гострими листками. Вони цільнокраї або дрібнозубчасті, тверді, блискучі, відстовбурчені.
Стробіли не утворює. Бруньковидні спорангії знаходяться в пазухах листків, які нічим не відрізняються від інших. Спори дозрівають у липні — серпні.
Плаун-баранець містить отруйні алкалоїди, що мають сильні паралітичні властивості. Використовується в медицині. Відваром баранця мили колись худобу, щоб позбутися комах. У нас надземну частину цієї рослини донедавна використовували для фарбування шерстяних тканин у жовтий колір. Баранець звичайний зустрічався колись досить часто, а зараз на нього можна натрапити лише спорадично (від випадку до випадку) в Карпатах та дуже рідко на Поліссі. Росте в лісах, на високогірних луках і кам'янистих осипах. Поступово зникає, бо заготовляється як лікарська сировина. В культурі через складну біологію виду не розводиться. Представник стародавніх рослин, розквіт яких припадав на кам'яновугільний період, цінний для науки вид, баранець звичайний потребує охорони. Насамперед необхідно заборонити збирання рослин, створити заказники скрізь, де він зустрічається.
1 Тут і далі відомості про охоронний статус рослини, Ті поширення, місцезростання, причини зміни чисельності, розведення в культурі, вжиті й необхідні заходи по її охороні взяті з "Червоної книги УРСР".
ПОРЯДОК БАГАТОНІЖКИ
РОДИНА ЩИТНИКОВІ
Ця група рослин об'єднує переважно наземні папороті. Ростуть вони головним чином у помірній зоні північної півкулі, зрідка зустрічаються в тропіках. До головного роду — щитник — належать близько 200 видів досить великих лісових папоротей з розвинутим кореневищем та двічі, тричі перистими тонкими листками. Соруси — довгасті або викривлені.
На Україні у вологих лісах, на луках, по берегах річок досить часто трапляється без-щитник жіночий. Кореневище у нього товсте, коротке, майже вертикальне або косе, густо всіяне бурувато-чорними залишками листкових черешків. Листки чималі, до 120 см заввишки, зібрані в розкидистий пучок. Черешки у 2—3 рази коротші від пластинки листка, при основі чорно-бурі. Спорангії довгасті, прямі. Спороносить ця рослина з червня до вересня.
Витончене світло-зелене листя безщитника жіночого здавна приваблювало садоводів. Його висаджували в тінистих місцинках квітника, саду. Так цю рослину почали розводити в культурі.
Кореневище щитника можна також вживати в їжу. Західноамериканські індіанці, приміром, їли не лише смажені кореневища, а й молоде листя, в якому чимало вітаміну С. У народній медицині кореневище використовується як глистогінний засіб. Рід вудсія об'єднує значно дрібніші папороті, місцезростання яких — гори та скелі. Кореневище у вудсій коротке, горизонтальне. Це допомагає рослині краще вкоренятися у тріщинах каміння або чіплятися за нього. В горах, звісно, дмуть вітри, часто шумлять зливи, тому листки вудсій хоч і великі (бувають до півметра завдовжки), водночас вузькі й міцні. Скупчені вони на кінці кореневища, де зберігаються також і залишки відмерлих листків — "щітка". Соруси сидять на кінцях жилок і коли дозріють, встелять немов буруватою повстю поверхню листка. Цей рід нараховує близько 25 видів, що зустрічаються на всій земній кулі, крім Австралії й Антарктики. 15 видів вудсій ростуть в Азії, переважно у Гімалаях і Тібеті. Вчені гадають, що звідси беруть свій початок усі вудсії.
До "Червоної книги УРСР" занесено вудсію альпійську.
Вудсія альпійська. Дуже рідкісний реліктовий вид папоротей з розірваним ареалом, цінна для науки рослина. Цей трав'янистий багаторічник буває до 17 см заввишки. Кореневище у нього вкрите темно-червоними лусками, листки двічі перисторозсічені, голі. Черешки жовтувато-бурі, купки спорангіїв круглі.
Спори достигають у липні — серпні. У нашій республіці вудсія альпійська зустрічається спорадично на горі Обавський камінь (Закарпатська обл., Свалявський р-н); на Чивчинських горах у верхів'ях Білого Черемошу, горі Гнетєса. Охороняється в заповіднику Кам'яні Могили (Донецька обл.). Росте вона на гранітних та вапнякових скелях, в їх тріщинах, у кам'янистих розсипах. Вудсія альпійська може швидко зникнути, оскільки дуже тонко реагує на зміну умов існування, особливо на забруднення повітря.
Щоб цього не сталося, потребує повної охорони, створення заказників в усіх відомих місцях зростання.
РОДИНА АДІАНТОВІ
Декоративні якості рослин не завжди визначаються лише красивими квітками, їхнім ароматом. Частенько пальму першості віддають рослинам, які ніколи не квітують, як-от папороті, але надзвичайно красивим листям, його забарвленням вирізняються з-поміж інших. Такими є й представники чималої родини адіантових.
Ростуть адіантові переважно в тропіках. Кореневище у них повзуче, вкрите лусочками або волосками. Соруси розміщені зісподу листка двояко: або уздовж жилок, або скупчені на їх кінцях ближче до краю, тоді вони об'єднані в суцільну лінію. У адіантових листя справді дуже гарне: тоненькі блискучі стержні нагадують гладенько зачесане жіноче волосся, а увесь листок з його витонченими віялоподібними сегментами — жіночі кучері. У багатьох країнах представників роду адіантум так і називають — папороть дівоче волосся, або папороть жіноче волосся.