Запаси виду надзвичайно малі, бо зустрічається він рідко. Зникає сугайник угорський внаслідок освоєння людиною територій, руйнування місцезростань, масового зривання для букетів. Вводиться в культуру як декоративна рослина.
Щоб зберегти цю рослину, потрібно заборонити зривання квітів, створити заказники скрізь, де вона росте, особливо на Чорній горі, що на Закарпатті. Занесений до "Червоної книги СРСР".
ПОРЯДОК ЛІЛІЄЦВІТІ
РОДИНА ЛІЛІЙНІ
З напрочуд красивою квіткою лілії пов'язано безліч історій, з-поміж яких й такі, що навічно увійшли в народні перекази, легенди.
Насамперед — про назву. Наукова назва роду, до якого належить лілія лісова (саме ця рослина дала назву усім лілієцвітим), походить від грецького слова "леїріон", тобто "лілія", тоді як наукова назва виду — "мартагон", тобто така, що походить з Марса. "Але яке відношення має ця симпатична квітка до далекої планети?" — запитаєте ви. Справді, ніякого. Та колись алхіміки вважали, що настій золотистого кольору з цибулин лілії лісової — незамінний компонент при перетворенні простих металів на золото. Ще б пак — адже рослина ця не що інше як витвір благодатного проміння могутнього Марса! Для остаточного успіху алхімікам, щоправда, потрібні були ще й певні умови, яких вони так і не віднайшли, та назва рослини "лілія мартагон" збереглася й до наших днів. Поки алхіміки безплідно мудрували над своїми дослідами, сік із цибулин лілії використовували грецькі та римські красуні. Тут результати були вражаючі: шкіра ставала ніжною, зникали зморшки. А ще без лілії не обходилися лікарі — нею гоїли рани при опіках тощо.
На честь красивої квітки влаштовувалися свята. Вона була символом чистоти і справедливості. Щоправда, доля не завше була прихильною до лілії: середньовічні інквізитори, приміром, прикрашали ліліями місця страти. У Франції лілія певний час була емблемою королівської могутності, пізніше, коли до влади прийшли республіканці, зображенням лілії таврували каторжників... Минав час. Селекціонери вивели багато нових сортів лілій, їх залюбки вирощують на клумбах, іменем красивої квітки називають немовлят...
До родини лілійних належать багаторічні трави з цибулинами, бульбо-цибулинами або кореневищами та з ланцетовидними чи лінійними м'ясистими листками. Квіти у лілійних правильні, переважно двостатеві. Оцвітина проста, віночковидна, складається переважно з шістьох листочків, розташованих двома колами. Тичинок також шість. Плід — коробочка або ягода. Насіння численне, дрібне.
Серед лілійних усім добре відомі рослини: харчові — цибуля, часник, холодок; технічні — новозеландський льон, юкка; лікарські — конвалія, алое; декоративні — лілія, тюльпан, шафран, гіацинт тощо.
Всього на земній кулі близько 4000 видів (250 родів) лілійних. У Радянському Союзі — понад 660 дикоростучих видів ^0 родів), з них на Україні — близько 150 видів (32 роди). До Природоохоронної книги республіки з родини лілійних занесено 16 видів: асфоделіна жовта, брандушка весняна, еремур кримський, еремур сірчаноквітковий, лілія лісова, пізньоцвіт осінній, рябчик великий, тофільдія чашеч-ковидна, ряд тюльпанів, цибуля ведмежа.
Асфоделіна жовта.
Рідкісна рослина. Красиві квіти цієї лілії здавна приваблювали квітникарів. Отож і не дивно, що перші спроби ввести асфоделіну жовту в культуру датуються 1501 роком.
Зустрічається ця рослина лише в Криму: зрідка на неї можна натрапити на околицях Севастополя, Сімферополя, на Ай-Петрі та в інших місцях. Росте на скелах, любить кам'янисті сонячні схили гір та передгір'їв, а також світлі ліси. Культивується асфоделіна жовта як чудова квітково-декоративна рослина. Останнім часом інтерес до асфоделіни жовтої помітно зріс. Виявилось, що її коріння містить багато полісахаридів і має лікувальні властивості.
Охороняється рослина в Кримському заповідно-мисливському господарстві.
Брандушка весняна.
Зникаюча цінна декоративна рослина.
...Напровесні з'являються лілово-рожеві квітки брандушки, яку в народі називають "сиріткою",— дуже вже самотні на іще не пробудженій землі. Ніжні пелюстки з довгими нігтиками утворюють дзвонико-келихоподібну оцвітину. Листки у брандушки весняної ланцетно-лінійні, жолобчасті. А ще цю рослину називають "проскурень гадючий", бо росте вона там, де водяться гадюки.
Зустрічається в Лісостепу й Степу. Любить трав'янисті місця, чагарники, схили. Культивується. Через високу декоративність і ранньовесняне цвітіння брандушка широко використовується для оздоблення клумб, бордюрів, галявин у парках і скверах. Охороняється вона в усіх степових заповідниках республіки.
Бремур кримський та еремур сірчаноквіт-ковий.
Рідкісні зникаючі рослини. Якщо еремур кримський зустрічається лише на Південному березі Криму та на яйлах Гур-зуфській і Демерджі, то еремур сірчаноквіт-ковий — в Гірському Криму на південних схилах гори Чорної, а також в урочищі "Гри-шиїїо", що на Ворошиловградщині, та на Донеччині — околиця села Білоярівки (схили Білого яру) і на околиці м. Амвросіївки в западині між крейдяними горбами. Росте еремур кримський в кам'янистих місцях, на гірських схилах, скелях; еремур сірча-ноквітковий тримається степових кам'янистих схилів, світлих чагарникових заростей, узлісь.
Еремур кримський як чудову квітково-декоративну рослину розводять у Центральному республіканському ботанічному саду АН УРСР (м. Київ), а ось еремур сірчаноквітковий, квіти якого також гарні, поки що не введений у культуру. Обидва еремури охороняються в Кримському заповідно-мисливському господарстві, а еремур сірчаноквітковий — ще й на території Деркульської лісової дослідної станції. Лілія лісова. Зникаюча декоративна рослина. Цінний для науки вид.
Квітки лілії лісової красиві, але мають неприємний запах, що, однак, не рятує їх од зривання.
Трапляється ця рослина зрідка на Поліссі та в Східних районах Лісостепу; дуже рідко у Степу; в Карпатах і прилеглих районах, у Західному Лісостепу — досить часто. У нашій республіці проходить південна межа ареалу. Росте в тяних і мішаних лісах, серед чагарників. Лілія лісова — єдиний у нашій республіці представник роду лілій, що росте у дикому стані. В культурі, на жаль, її не розводять, хоч потреба в цьому є. Річ у тім, що лілія лісова не тільки дуже декоративна. її цибулини їстівні, нагадують за смаком каштан. У Сибіру цибулини цієї рослини давно відомі як овочі під назвою саран. Звідси й російська назва цієї рослини — лілія саранка. Охороняється лілія в Карпатському, Канівському заповідниках та в ряді лісових заказників. Занесена до "Червоної книги СРСР"