Винні за скорочення чисельності тирличу весняного насамперед туристи, які масово зривають ці красиві квіти для букетів. Щоб зберегти цю рослину, слід широко провадити роз'яснювальну роботу серед місцевого населення та туристів про потребу охороняти її, заборонити зривати тирлич весняний, створити заказники у місцях, де він росте.
Тирлич жовтий.
Дуже рідкісна зникаюча лікарська рослина.
На відміну від приземистого тирличу весняного цей трав'янистий багаторічник сягає 120 см заввишки. Має чимале кореневище, що разом із корінням важить близько 7 кілограмів. Нижні листки — великі, широкоеліп-тичні, загострені, з 7 довгастими жилками. Стеблові листки — менші, на коротких черешках. Верхні — сидячі, яйцевидноеліптичні, гострі, з трьома жилками. У пазухах верхніх ' З—7 пар листків і на вершині стебла розміщені квітки. Жовтий віночок колесоподібний з 5—6 лопатями, які в декілька разів довші від трубочки. Запилюється тирлич жовтий різними комахами. Цвіте в липні — серпні. Квіти цього тирличу не реагують на зміну температури та механічні подразники. Поширений тирлич жовтий тільки в Карпатах на гірських вершинах хребтів Свидовець, Чорногора, Мармароські Альпи, Горгани. Росте він на субальпійських та альпійських луках (1650—1900 м над рівнем моря), в заростях криволісся з вільхи зеленої тощо. Розмножується тирлич жовтий лише насінням. Висівається його багато, та проростає мало. Молода рослина росте дуже повільно і досягає зрілого квіткового віку лише на 10—12 рік! А чи не краще розмножується тирлич вегетативно, адже в нього така розгалужена коренева система? Виявляється, ні. Там, де провадиться заготівля кореневищ і в землі залишається чимало коріння, тирлич не поновлюється. Дуже важко розводити тирлич жовтий і в культурі. Поки що вдалося зробити це тільки у Ленінградській області і то в невеликій кількості. Насіння тирличу жовтого висівають восени того ж року. Коли ж посів перенести на весну, то насіння слід стратифікувати у вологому піску при нульовій температурі. Вирощений у таких умовах тирлич зацвітає вже на 3—4 рік.
У високогірних районах Карпат також ставився дослід по створенню промислової культури тирличу жовтого. Використовувалися ділянки його природного зростання, однак вагомих успіхів так і не досягнуто. Експлуатація природних запасів тирличу жовтого заборонена. Дозволяється лише збирати насіння для введення цього виду в культуру. Водночас цю рідкісну рослину ще продовжують заготовляти як лікарську сировину. У багатьох місцях популяції виду зовсім винищено. Необхідно вжити рішучих заходів щодо повної охорони тирличу жовтого: заборонити викопувати його, створити заказники у місцях зростання, ввести в культуру. Поки що тирлич жовтий по-справжньому охороняється лише в Карпатському заповіднику. Занесений до "Червоної книги СРСР". Тирлич вирізаний. Рідкісна декоративна рослина. Цінний для науки вид. Тирлич вирізаний — невисокий трав'янистий багаторічник, до 10 см заввишки. Майже такої довжини у нього і яйцеподібні або довгасті листки. Стебло одноквіткове. Лійкопо-дібно-дзвониковидний віночок чималий (близько 7 см завдовжки), світло-синій з темно-зеленими плямами. Запилюється тирлич вирізаний джмелями, а коли вони не навідуються до квіток, скажімо в негоду, ті самозапилюються при закритому віночку. Цвіте рослина у червні — липні. Зустрічається тирлич вирізаний тільки у високогір'ї Карпат. Росте на полонинах, на висоті 1300—1800 м над рівнем моря. Як виняток, спускається в лісовий пояс (гора Лютянська голиця). Зникає рослина через масове зривання її туристами для букетів, а також складну біологію розмноження. Охороняється тирлич вирізаний у Карпатському заповіднику. Щоб врятувати цю надзвичайно красиву декоративну рослину, необхідно скрізь, де вона зростає, заборонити її зривання. Тирлич роздільний. Рідкісний ендемічний вид Українських Карпат. Це невеличка багаторічна трав'яниста рослина, до 8 см заввишки. Дрібні ланцетні листочки її зібрані в розетку. У тирличу роздільного багато одноквіткових стебел. Віночок порівняно великий (близько 3 см завдовжки), яйце-подібно-дзвониковидний із закрученими лопатями, фіолетовий. Цвіте рослина в липні — серпні.
Трапляється тирлич роздільний спорадично тільки в Українських Карпатах від Боржав-ських полонин на північному заході до Чив-чино-Гринявських гір на південному сході. Росте він на луках субальпійського і альпійського поясів (1700—2000 м над рівнем моря). Чисельність виду зменшується через зміну природних та кліматичних факторів, складну біологію розмноження.
Охороняється тирлич роздільний у Карпатському заповіднику.
Рослина ця потребує повної охорони. Необхідні заходи — виявлення нових місцезростань, створення заказників, посилення контролю за станом відомих популяцій.
Сверція багаторічна.
Рідкісна зникаюча болотна рослина.
Стебло у цього трав'янистого багаторічника високе, прямостояче. Листки супротивні, яйцевидні, дугожильні, чим ближче до верхівки — дрібніші. В пазухах верхніх листків розміщені правильні п'ятилопатеві квітки, схожі на гострокутну зірочку. Кореневище мичкувате. Зрідка сверція багаторічна зустрічається в Карпатах, Розточчі, Поділлі, Малому Поліссі, на Волині. В УРСР проходить східна межа ареалу. Росте вона на евтрофних (низинних) болотах і заболочених луках. Чисельність виду дуже скоротилася через те, що більшість боліт на рівнині республіки, де зростала сверція, вже освоєно. Охороняється в пам'ятці природи — Висячому болоті на полонині Глистуватій в Гринявських горах. Щоб зберегти вид, необхідно додатково виявляти існуючі популяції в рівнинній частині УРСР, створювати заказники.
ПОРЯДОК МИРТОЦВІТІ
РОДИНА ВОДЯНОГОРІХОВІ
Водяногоріхові — водні трав'янисті рослини з довгим підводним стеблом і ромбічними великозубчастими плаваючими листками, зібраними в розетку. Квітки у них двостатеві, правильні, одиночні, пазушні. Пелюсток 4. Плід — однонасінна горіховидна кістянка, що має 2—4 роговидні вирости. Родину цю складає всього один рід — водяний горіх. Його види поширені в Африці і Євразії. В СРСР нараховується до 25 видів, з них на Україні — 6. До "Червоної книги УРСР" занесено водяний горіх плаваючий. Водяний горіх плаваючий. Рідкісна реліктова водна рослина. Цінний для науки вид. ...На поверхні стоячих і слабопроточних водойм часто плавають розетки листків, дуже схожих на березові. Не озирайтесь довкола, шукаючи білокорих красунь. Це не їхні листочки. Вони належать іншій рослині — водяному горіху плаваючому. Коли виловите одну таку розетку і роздивитеся її, то неодмінно помітите, що видовжені листкові черешки вище середини здуті. Це своєрідні плавальні міхурці, наповнені повітрям. Вони й тримають листя на поверхні води. А тоненьке стебло сягає дна. Там воно прикріплюється тоненькими зеленуватими корінцями до грунту.