Зникає через викошування трав та випасання худоби в місцях зростання виду. Щоб врятувати цю цінну декоративну рослину від повного знищення, треба найперше створити заказник на горі Великий Камінь, контролювати стан популяцій. Занесена до "Червоної книги СРСР".
Сон білий.
Рідкісна декоративна рослина. Сон білий — ранньовесняний багаторічник. Розквітає у квітні. Велика квітка на прямостоячому опушеному стеблі дуже красива: яйцеподібно-еліптичні, опушені пелюстки зовні білі, а зісподу — блакитнуваті. Повіє легенький вітерець — і квітка захитається, але особливо — немовби хтось її смикає. Запилюється рослина комахами. Після запилення квітка перетворюється у своєрідні пухнасті кульки, де визрівають плоди-горішки з довгими перистими носиками. Лише наприкінці цвітіння з'являються довгочерешкові дво-трироздільні листки, зібрані в прикореневу розетку.
Сон білий зустрічається у субальпійському та альпійському поясах Карпат (Чорногора, Свидовець, Мармароські Альпи, Чивчинські гори). Росте він на сонячних скелястих місцях, кам'янистих схилах, свіжих грунтах, здебільшого на вапняковому субстраті. Страждає від масового зривання для букетів. Вводиться в культуру у багатьох ботанічних садах для прикраси кам'янистих гірок. Охороняється сон білий у Карпатському заповіднику. Як цінний для науки вид, потребує повної охорони. Насамперед необхідно заборонити зривання рослин, посилити роз'яснювальну роботу серед туристів і місцевого населення. Сон великий. Рідкісна зникаюча декоративна рослина.
У цього сну крупніші і квіти, і стебло, й листя. Він густіше опушений. Дзвоникоподібна квітка тонко реагує на зміну погоди: на дощ чи негоду стуляє пелюстки і схиляється до землі — "засинає". Звідси й назва цієї рослини українською мовою — "сон", або ще "сон-трава".
Зустрічається рослина дуже рідко у Львівській (Золочівський р-н, околиці села Стінка, схили гір Лисої, Святої, Білої, Жулицької), Одеській (Котовськ) та Черкаській (Смі-лянський р-н, околиці села Яблунівка) областях. Любить лучно-степові трав'янисті схили, узлісся, краї чагарникових заростей. Масове зривання для букетів — справжнє лихо для сну великого, хоч він і культивується. На території місцевої пам'ятки природи — Лисій горі на Львівщині — ця рослина охороняється, але далеко не задовільно. Багато могли б допомогти тут і місцеві школярі — юні любителі природи, разом з дорослими налагодивши по-справжньому природоохоронну справу.
Щоб зберегти сон великий як цінну декоративну рослину, треба створити заказники в усіх місцях зростання, заборонити зривання рослин, ширше вводити його в культуру.
РОДИНА БАРБАРИСОВІ
При згадці про барбарис у нашій уяві одразу ж зринає гілчастий кущ барбарису звичайного із смачними кислуватими ягідками. Однак до родини барбарисових належать не лише кущі, а й багаторічні трави. Всього вона об'єднує 175 видів (12 родів), поширених в областях з помірним і субтропічним кліматом.
В СРСР зростає 25 видів, на Україні — тільки 2.
Серед барбарисових чимало декоративних кущів, ягідних рослин, багато з них — цінна лікарська сировина.
Через зміну кліматичних умов, господарське використання земель, зривання декоративних рослин та ін. різко скоротилася чисельність багатьох видів цієї родини. До "Червоної книги УРСР" занесено гімно-сперміум одеський.
Гімносперміум одеський. Рідкісна зникаюча декоративна рослина.
Гімносперміум одеський — трав'янистий багаторічник, до 20 см заввишки, з майже кулеподібною бульбою і одиночним стебловим 4—5-пальчатороздільним листком. Світло-жовті квіти зібрані у верхівкову китицю. Зустрічається на півдні УРСР дуже рідко в Одеській (околиці Одеси, с. Євгенівка, Іванків-ський р-н), Миколаївській (околиці Миколаєва, гербарні збори 1929 року) та Херсонській (с. Давидів Брід, Великоолександрівський р-н) областях. Росте на кам'янистих, вапнякових та глинистих схилах. Зникає через масове зривання для букетів. Потребує охорони в усіх місцях зростання, контролю за станом популяцій. Занесена до "Червоної книги СРСР".
ПОРЯДОК ПІВОНІЄЦВІТІ
РОДИНА ПІВОНІЄЦВІТІ
У відомої латиської письменниці Анни Саксе є чудова книга "Казки про квіти". У ній вона й розповідає сумну історію вірного кохання Півонії та Сімеона.
"Півонія вже збиралася вийти заміж, як померла мати, залишивши шестеро діток. Що робити, як бути? Линула до коханого, та обіцянка, дана матері, і турботи про молодших братиків і сестричок міцно тримали її у батьківській халупі...
Підростали діти, влаштовувала їх Півонія як могла. А Сімеон подався у світи, надсилаючи судженій кожні два роки із поштовим голубом вісточку-запитання — чи не пора йому повертатися?
Швидко плине час. Виростила Півонія нарешті молодших братів і сестер, аж тут знову лихо: померла сестра, що першою заміж вийшла, залишила маленьких сиріт. І знову в доброї Півонії повно турбот, а там в інших сестер діти підростали...
Йшли роки... Старою стала Півонія, нікому не* потрібною, згадала тоді про Сімеона, вісточку йому послала на чужину. А сама до весілля приготувалася: одягла сукню вінчальну та миртовий вінок й так днями простоювала перед хвірткою.
Глумилися люди з неї, вона ж на те не зважала, все чекала Сімеона, а той не йшов. Зате Смерть із косою безжальною тут як тут...
Поховали Півонію, а вже як закидали могилу землею, з'явився незнайомець. Це Сімеон, долаючи пустелі та моря, непролазні болота, прибув нарешті до коханої. "Так ось де ми зустрілися, моя Півоніє,— сказав, немовби та, що спала вічним сном, могла його почути.— А я так поспішав, перепливаючи на кораблях моря, пересікаючи на верблюдах пустелі, йшов болотами, щоб швидше тебе побачити. Я привіз тобі квітку, на твою честь назвав її Півонією, і запах в неї такий же солодко-гіркий, як наше кохання". І, схилившись, Сімеон посадив на могилі привезений з далеких країв корінець..." Хто з вас не знає півоній? Майже кожне подвір'я, сади, парки прикрашають нині ці пишні багаторічні рослини з великими красивими квітками на верхівках трав'янистих пагонів. Це вже культурні форми, яких дуже багато. А в природі зустрічається близько 25 видів дикоростучих півоній. Ростуть вони в країнах Північної півкулі. Серед цих півоній чимало чагарникових рослин з міцними здерев'янілими стеблами, але більшість — трав'янисті. Стебла у них гіллясті або прямі, листя пірчаторозсічене.