Родіон на мить заглибився в себе, потім стрепенувся, глянув на годинника.
— Командування кораблем природно повертається до Артура, а заступником його стає Джеф. Мар’є, ти зумієш усе, що треба, я про тебе дуже високої думки. Артуре, нервові можливості людини піддаються розвиткові й загартуванню. Можливо, тобі доведеться кілька років утримуваться від польотів. Лі, я спокійний за тебе, але слухайся поки що Мар’ю, а на Землі зорієнтуєшся у своїй долі сама. Ну, що ж іще? Прошу вас, друзі мої щирі, перекажіть моєму синові, щоб недовго тужив за батьком, а коли матиме дітей, моїх онуків, нехай розповість їм про діда й бабу все те, що йому здається вартим уваги. Якби я дожив до онуків, я б їх любив. Певно, такий вік. Прощавайте, люди. Прощавай, синку.
Після цього Родіон обійшов спальні. Джеф і Лі спали міцно. Родіон торкнувся долонею чорного обличчя друга, кивнув смаглій жінці, а в каюті навпроти він був довше. Артур спав усе ще неспокійно, здригався і плямкав губами. Мар’я була світла і тиха. Родіон не знав, що вона завжди так спить — стає схожою на світло Місяця. Він опустився на коліна поруч із койкою і взяв Мар’ю за руку.
— Ну от, біленька... А ти казала, що я тебе недолюблюю. Я завжди був необ’єктивним, дівчинко.
Говорив уголос, бо вже й від себе не крився, а люди були відділені непроникною завісою штучного сну.
— Особливо коли я наполягав, щоб ти летіла у "Нейтрино". Заспокоював себе доброю аргументацією, а сам... був такий необ’єктивний! Я не мав права називати твоє ім’я. Мусив мовчати! Якби був бог, я б сказав, що він нас із тобою задумав одне для одного як мужа і жону. Тільки ти прийшла в моє життя занадто пізно, дівчинко, і я був би щасливий мати дочку, схожу на тебе. Залишайся щаслива з Джефом, дівчинко моя...
Він устав із колін, нахилився і поцілував Мар’ю в губи. Подивився, постояв над нею і поцілував ще раз. Потім вийшов.
Час танув.
Родіон востаннє підійшов до пульта і поставив кораблеві останнє завдання: випустити його через шлюзову камеру.
Не лишив собі ані хвилини на роздуми. Тільки-но прочинилися дверцята камери, як пірнув туди. В камері засвітилося світло. Родіон одягнув скафандр. Процедура була розрахована — вона зайняла чотири хвилини. Із клацанням опустилося прозоре забороло, увімкнулося живлення, шкіра скафандра заворушилася, піднята внутрішнім тиском, по спині, грудях, руках і ногах розтеклося тепло.
Внутрішні дверцята вернулися в отвір, старанно вмостилися в ньому. І тієї ж миті — знайомий звук: ніби людина спробувала свій голос на найвищій ноті, та за хвилю скотилася на низи і закінчила-коротким видихом. То прочинилися зовнішні двері, і повітря із шлюзової камери вирвалося у простір.
Двері розчинилися.
— А навіщо мені виходити? — сказав Родіон. — Я б міг умерти й тут, у камері, а дівчата й хлопці привезли б моє тіло додому. А вдома мене б поховали з музикою і почестями. Добре б!
Неподалік "Сонячного" висіла антиракета; Родіон уперше дивився на неї. неозброєним оком. Він ступив у безодню. Вийняв з кобури рушійний пістолет, натиснув гашетку. Газовий струмінь ударив із дула, Родіона понесло...
Потім він повис, дбаючи, аби верх і низ не мінялися місцями. Хотів стабілізованого світовідчування.
Під ним розверзлася зоряна безодня: там були дві ракети — рідний коник-стрибунець під парасолькою (приголомшуюча естетика вивершеної доцільності) і кілометра за два від нього — куца машинерія із оголеною боєголів-кою: в ній теж була вивершеність — руйнівництва і спотвореного жорстокістю людського генія.
— Як вони близько, — сказав Родіон. — "Сонячний", ну ж бо, тікай від цієї мадам!
Він підніс пістолет над головою і за кілька секунд опинився поруч із антиракетою. Узявся за стрижень уздовж металевого циліндра і одразу відчув тягу.
— Ви не проти, мадам, що я трохи проїдуся?
"Сонячний" здавався нерухомим і був недалеко, та
Родіон вже зостався сам. Один. В остаточному розумінні. Трохи збоку корабля в чорноті сяяло невелике Сонце. Щоб дивитися на нього, треба було опустити на забороло щиток світофільтру. Ще лівіше він бачив Землю. Маленька голуба зірочка, Родіонові навіть здалося, що неподалік від неї вирізнюється світла порошинка Місяця.
Під "Сонячним" пливла хмарка голубого мерехтіння: працювали йонні прискорювачі, що імітували слабку гравітацію. Така сама хмаринка бігла за антиракетою.
Ось воно... Із сопел "Сонячного" виріс довгий пломінь — і.велет рушив. Родіон міцніше стиснув свій випадковий держак на антиракеті; з-під неї також вихопився вогонь, і вона пішла за кораблем. Спочатку здавалося, що обидва апарати летять з однаковою швидкістю, але вогненний стовп під кораблем зростав — і відстань почала збільшуватися.
Родіон висів на антиракеті, посилена тяга повернула відчуття ваги, і тепер низ був там, під антиракетою, і здавалося, що вони мчать вертикально вгору, а високо над ними блищить, набираючи швидкості, "Сонячний". Так і летіли.
Омана враз зникла: знову не стало ні верху, ні низу. Корабель виднівся найяскравішою зіркою, антиракета принишкло висіла поруч із Родіоном. Тяги більше не було.
— Що, мадам? — сказав Родіон. — Амба рулям?
"Сонячний" зникав. Згасла стрілка полум’я. Родіон прокоментував:
— Тепер на борту ані грама пального... — а металевий бік корабля виблискував ще якийсь час, та ось уже злився із зоряним порохом, і тоді Родіон усю увагу переніс на антиракету.
— От бачите, мадам, — свій кінець ми зустрінемо разом.
Він добре уявляв, що буде. Боєголівка. Він наблизиться до неї, заради цікавості розгляне у подробицях, а потім... Спалаху він не побачить-, болю не відчує — агонії не буде. За неймовірно коротку мить разом з антиракетою він перетвориться у хмарку радіоактивного газу і збризк фотонів — і відразу ж розсіється в безодні. Родіон глянув на циферблат на рукаві скафандра: тиск, температура — в нормі, енергетичний і атмосферний ресурс — —дві години.
— А куди поспішати? — сказав він. — Чуєте, бабусю, чи як вас там, нам із вами просто-таки немає куди поспішати, ми все одно нікуди не встигнемо.
У таких ситуаціях треба послідовно пригадувати своє життя. Підбивати підсумки. Добре, на це теж стане часу.. А зараз можна собі дозволити трохи відпочинку. Попереду дві години цілком безвідповідального життя — простого існування, наче він метелик чи стебло травички.