— Здається, ви незадоволені, громадянине Трентен?
— Так. Я мріяв стати інженером-атомником. Вчився для цього. А після випуску виявилося, що мої знання застаріли на п'ятдесят років. Але навіть якби я вчив те, що треба, то й тоді не міг би скористатися цим знанням.
— Чому?
— Бо все автоматизовано. Не знаю, чи відомо про це більшості населення, але правди діти ніде. Автоматизовані всі процеси — від добування сировини до отримання готового продукту. Людина лише узгоджує масу готових виробів з кількістю населення. Але й тут її роль зведено до мінімуму.
— А що відбувається, коли якась частина автоматичного заводу виходить з ладу?
— Її полагодять ремонтні роботи.
— А якщо й вони зіпсуються?
— Кляті залізяки ремонтують себе самі. Мені залишається тільки стояти й дивитись, а ще — складати звіти. Хіба це робота для людини, яка вважає себе інженером?
— Чому ви не перейдете на іншу роботу?
— Немає сенсу. Я цікавивсь, усі інші інженери роблять те саме: стежать за автоматичними процесами, в яких нічого не тямлять. Скрізь однаково; в харчовій, автомобільній, будівельній, біохімічній промисловостях. Або інженер-спостерігач, або взагалі нікого.
— Те саме стосується й космічних польотів?
— Авжеж. Вже років із п'ятдесят жоден пілот не літав у космос. Вони просто не знають, як управляти кораблем.
— Розумію. Всі космічні кораблі працюють в автоматичному режимі.
— Точно. В постійному і незмінному автоматичному режимі.
— А що, як трапиться щось непередбачене?
— Важко сказати. Кораблі не можуть мислити, вони просто зчитують закладені в них програми. Якщо корабель натрапить на незапрограмовану ситуацію, то, принаймні тимчасово, він буде паралізований. Гадаю, в них є якийсь пристрій, що вмикається за непередбаченої ситуації, але такого ніколи ще не траплялося. В кращому разі він наробить дурниць, а в гіршому не працюватиме зовсім. Я б тільки радів цьому.
— Ви й справді так думаєте?
— Будьте певні. Мені вже остогидло день при дні стояти й дивитися на ті машини. Більшість фахівців, з якими я знайомий, почувають те саме. Ми хочемо щось робити. Будь-що. Чи відомо вам, що сто років тому космічні кораблі з пілотами на борту досліджували планети інших сонячних систем?
— Так.
— Саме це потрібно нам зараз. Просуватися вперед, вивчати, досліджувати.
— Згоден з вами. Та чи не здається вам, що ви говорите небезпечні речі?
— Я розумію це Але щиро кажучи, вже не боюся. Хай відправляють мене на Омегу, якщо хочуть. Тут я не потрібен.
— Отже, ви чули про Омегу?
— Про неї знає кожен, хто пов'язаний з космічними кораблями. Крім Омеги, наші космічні кораблі нікуди не літають. Це жахливий світ. Особисто я в усьому звинувачую церкву.
— Церкву?
— Так, в усьому. Ті дурні священики без кінця торочать про Церкву Втілення Людського Духу. Цього досить, щоб людині закортіло хоча б трошечки зла...
(Громадянин Отець Бойрен, вік 51 рік, професія — священик. Опецькуватий чоловік у шафрановій рясі й білих сандалях).
— Так, сину мій. Я абат місцевого відділення Церкви Втілення Людського Духу. Наша церква — офіційний і єдиний проповідник урядової релігії. Всі люди Землі сповідають нашу релігію. Вона складається з кращих елементів давніх вірувань та культів і охоплює все на світі.
— Громадянине абат, а хіба не було суперечностей у релігіях, з яких складається ваша віра?
— Аякже, були. Але наша церква викинула геть усі суперечності. Нам потрібна була згода, а тому ми зберегли тільки барвисті деталі великих колись релігій, деталі, які легко впізнати. В нашій релігії ніколи не було схизми, бо ми приймаємо всіх. Можна вірити в що завгодно, якщо тільки воно криє в собі священний Дух Людського Втілення. Оскільки наш культ — це культ Людини, то ми визнаємо лише один дух, притаманний їй,— дух священного й божественного Добра.
— Як би ви визначили поняття "добро", громадянине абат?
— Будь ласка. Добро — це сила всередині нас, що надихає людей до єднання й взаємоповаги. Культ Добра є культом служіння самому собі, а отже, єдиною правдивою вірою. Особистість, яка обожнює себе, е ідеальною соціальною істотою: вона задоволена своїм місцем у суспільстві, хоча й не від того, щоб підвищити свій статус. Добро лагідне, бо ж є правдивим відображенням всесвітньої любові і співчуття. Добро щоразу проступає по-іншому, хоча й приходить до нас у...У вас якийсь дивний вираз обличчя, парубче.
— Даруйте, громадянине абат. Здається, я вже чув таку проповідь або дуже схожу на неї.
— Істина завжди залишається істиною, де б ви її не чули.
— Звичайно. Ще одне питання, сер. Розкажіть, будь ласка, про релігійне виховання дітей.
— Цей обов'язок покладено на роботів-сповідальників.
— Прошу?
— Це поняття примандрувало до нас із стародавньої віри в трансцендентальний фрейдизм. Робот-сповідальник напучує як дітей, так і дорослих. Він вислуховує їхні проблеми, він — їхній друг, учитель, наставник. А що він робот, то дає точні й недвозначні відповіді на всі питання. Все це служить дальшому зміцненню конформізму.
— Я це розумію. А що роблять люди-священики?
— Вони здійснюють нагляд за роботами-сповідальниками.
— Ці роботи-сповідальники присутні на закритих уроках?
— Я не можу відповісти на це запитання.
— Але ж це так, правда?
— Я й справді не знаю. Закриті уроки закриті від абатів не менш, ніж від решти дорослих.
— За чиїм наказом?
— За наказом начальника таємної поліції,
— Ага... Дякую вам, громадянине абат Бойрен.
(Громадянин Інайн Древівіан, вік 43 роки, професія — державний службовець. Вузьколиций чоловік з примруженими очима, втомлений і завчасно постарілий).
— Добрий день, сер. Отже, ви перебуваєте на урядовій службі?
— Правильно.
— Це державна чи федеральна служба?
—Та й та.
— Розумію. І як довго ви служите?
— Близько вісімнадцяти років.
— Добре, сер. Може, ви скажете мені, в чому полягають ваші обов'язки?
— Будь ласка. Я — Начальник Таємної Поліції.
— Ви... о, розумію, сер. Це дуже цікаво. Я...
— Не тягніться до променевика, екс-громадянине Баррент. Будьте певні, він не діятиме поблизу цього будинку. А якщо ви дістанете його, то зашкодите собі.
— Яким чином?
— У мене є чим захистити себе.