Злочинна цивілізація

Страница 19 из 39

Роберт Шекли

Ілліарді пильно огледів його і похитав головою:

— Здається, ні. Але напевне сказати не можу. Все, що сталося після вбивства, немов заслане пеленою.

— Дякую вам,— мовив Баррент і вийшов з Ейфоріаторіуму.

РОЗДІЛ ЧОТИРНАДЦЯТИЙ

Баррентові було об чім помислити, але що більше він думав, то дужче заплутувався. Якщо Ілліарді вбив Теркалера, то чому Баррента заслали на Омегу? Якщо сталася помилка, то чому його не звільнили, коли знайшли справжнього вбивцю? Навіщо хтось на Землі звинуватив його в убивстві, до якого він непричетний? І чому фальшиву пам'ять про цей злочин заклали йому в мозок, якраз під рівнем свідомості?

Баррент не мав відповіді на ці питання. Але, ніколи не почуваючи себе вбивцею, тепер він нарешті мав доказ, що таки й не вбивав.

Усвідомлення своєї невинуватості докорінно змінило його буття. Баррентові остогидли омезькі звичаї, і йому не хотілося бути злочинцем серед злочинців. Над усе він хотів утекти з Омеги і повернутися на Землю. Та це не можливо. У небі вдень і вночі висіли сторожові кораблі. Навіть якби їх там не було, мета однаково видавалася недосяжною: техніка Омеги досягла лише рівня двигунів внутрішнього згорання; зоряні кораблі належали Землі.

Баррент і далі працював у магазині протиотрут, але його нехтування громадськими обов'язками ставало дедалі очевидніше. Він не зважав на запрошення з Магазину Снів і не ходив на прилюдні страти. Коли ревучі юрби збиралися розважатись у Кварталі Мутантів, Баррент звичайно посилався на головний біль. Він ніколи не брав участі в Ловах Дня Посадки, грубо повівся з розповсюджувачем "Щомісячних тортур",— навіть відвідини Дядечка Інгемара не могли вплинути на його антирелігійні настрої.

Баррент розумів, що накличе на себе біду, і був готовий до неї. Очікування небезпеки збуджувало. Зрештою, на Омезі немає нічого дивного в порушенні закону, поки вдається уникати кари.

Випробувати свою рішучість йому довелося менш як за місяць. Одного разу, коли він повертався до крамниці, його штовхнув якийсь перехожий. Баррент відступився з дороги, але той ухопив його за плече.

— Чи ти знаєш, кого штовхнув? — спитав чоловік, приземкуватий і кремезний. Його одяг свідчив про належність до Привілейованих Громадян. П'ять срібних зірок на ремені — кількість узаконених убивств.

— Я вас не штовхав,— промовив Баррент.

— Ти брешеш, коханцю мутантів.

Почувши смертельну образу, натовп затих. Баррент позадкував, чекаючи, що буде далі. Незнайомець швидким артистичним рухом вихопив зброю. Але променевик Баррента був націлений на супротивника на півсекунди раніше.

Він просвердлив напасника точнісінько межи очима, потім, відчувши рух за спиною, рвучко обернувся.

Двоє Привілейованих Громадян витягали теплові пістолети. Баррент вистрілив не цілячись і пірнув під захист дерев'яного фасаду найближчої крамниці. Напасники обвуглилися. Кілька звичайних куль розтрощили фасад, тріски вп'ялися Баррентові в руку — з бічної вулички стріляв ще один. Двома пострілами Баррент звалив його з ніг.

І край. За кілька секунд він убив чотирьох чоловік.

Хоча Баррент і вважав, що в нього немає схильності до вбивства, він був задоволений, бо убив, захищаючись. Тепер шукачам вищого статусу є над чим подумати; вони не будуть так необачно хапатися за зброю і, можливо, дадуть йому спокій, зосередившись на не таких метких жертвах.

У себе в крамниці він застав Джо. Маленький шахрай сидів з кислим виглядом.

— Я бачив, як ти сьогодні відстрілювався. Чудова робота.

— Дякую.

— Гадаєш, це тобі допоможе? Віриш, що й далі зможеш безкарно порушувати закон?

— Поки що мені це вдавалося.

— Безперечно. Але як довго ти зможеш протриматись?

— Стільки, скільки буде потрібно.

— Ні,— заперечив Джо.— Ніхто не може безкарно порушувати закон. Так вважають лише жовтодзьобики.

— Їм доведеться знайти кращих найманців,— зауважив Баррент, перезаряджаючи свій променевик.

— Наступного разу вони вигадають щось інше. Повір мені, Вілле, не злічити способи, за допомогою яких можна спекатися тебе. Коли закон запускають у дію, його вже нічим не зупинити. І не думай, що тобі допоможе та дівчина.

— Ти знаєш її? — спитав Баррент.

— Я знаю всіх,— похмуро мовив Джо — У мене є друзі в уряді. Я знаю, що тобою дуже незадоволені. Послухай мене, Вілле. Невже ти хочеш загинути?

Баррент похитав головою:

— Джо, ти можеш знайти Мойру? Знаєш, як зв'язатися з нею?

— Можливо. Навіщо?

— Я хочу, щоб ти дещо переказав їй. Скажи, що я не скоїв убивство, за яке мене засудили на Землі.

— Ти сповна розуму? — вирячився на нього Джо.

— Так. Я знайшов справжнього вбивцю. Це Мешканець Другого Класу Ілліарді.

— Навіщо ж плескати про це язиком? Тебе перестануть поважати.

— Я не вбивав і хочу, щоб ти сказав про це Мойрі. Згода?

— Добре, передам, якщо знайду її,— погодився Джо.— Але ти не забудеш про мої слова? Може, ще не пізно поправити справу. Сходити, приміром, на Чорну месу, га?

— Може, я так і зроблю, А ти напевне розкажеш про все Мойрі?

— Так,— пообіцяв Джо. Він пішов з магазину протиотрут, сумно хитаючи головою.

РОЗДІЛ П'ЯТНАДЦЯТИЙ

Через три дні після пригоди Баррента відвідав високий, сповнений гідності літній добродій, прямий, як і церемоніальна шпага, що висіла в нього на поясі. Добродій був зодягнений у сурдут з високим коміром, чорні штани і блискучі чорні чоботи, з чого Баррент зрозумів, що перед ним урядовець високого рангу.

— Уряд Омеги передає вам свої вітання,— мовив чиновник.— Я Норінс Джей, заступник міністра Ігор. Згідно із законом я прийшов особисто поздоровити вас із надзвичайною удачею.

Баррент заклопотано кивнув головою і запросив добродія до своєї квартири, але той, прямий і церемонний, захотів лишитися у крамниці.

— Учора ввечері відбувся розиграш щорічної Лотереї,— повідомив Джей.— Ви, Громадянине Баррент, один з тих, хто виграв. Поздоровляю вас.

— Який же виграш? — поцікавився Баррент. Він чув про Лотерею, але до ладу нічого не знав.

— Честь і слава. Ваше ім'я потрапить в аннали історії. Список ваших убивств буде збережено для наступних поколінь. Якщо говорити точніше, уряд видасть вам новий променевик, а потім вас посмертно нагородять Срібним Сонячним Знаком.