Але дія моєї п'єси відбувається через двадцять років після того, як ці помилки були скоєні, тобто коли пристрасті вже минули, а самих предметів пристрастей вже не існує, і лише сліди майже забутих душевних хвилювань все ще тяжіють над подружнім життям та над долею двох нещасних дітей, які гадки не мають про сімейну драму, але водночас є її жертвами. Саме у цих надзвичайних обставинах і набирає сили мораль: вона є попередженням для тих юних осіб із шляхетних родин, які рідко заглядають у майбутнє та яким загрожує не стільки порок, скільки моральна омана. Саме такою є мета моєї драми.
Потім лиходієві протистоїть наш проникливий Фігаро, старий відданий слуга, єдине створіння у всьому будинку, яке шахрай не зміг обдурити. Інтрига, яка зав'язується між ними, надає усім подіям особливого характеру.
Стривожений лиходій говорить собі: "Даремно я володію тут усіма таємницями, даремно поспішаю використати їх на свою користь, якщо мені не вдасться випровадити звідси цього лакея, я можу вскочити у халепу".
З іншого боку, я відчуваю, як розмірковує сам з собою Фігаро: "Якщо мені не вдасться знешкодити це чудовисько, зірвати з нього маску, то загине все: добробут, честь, щастя родини".
Сюзанна, яка у цій п'єсі стоїть між двома супротивниками, є всього лиш знаряддям, яким кожен з них намагається скористатися, щоб прискорити падіння іншого.
Таким чином, комедія інтриги, постійно утримуючи інтерес глядачів, проходить через всю драму: вона сприяє розвитку дії, але не розпорошує увагу, цілком зосереджену на матері. Що ж до дітей, то глядачі чудово усвідомлюють, що серйозна небезпека їм не загрожує. Ні в кого нема сумнівів, що тільки-но лиходій буде вигнаний, вони одружаться: адже у п'єсі дуже чітко показано, що між ними не існує жодного родинного зв'язку, що вони не родичі. У душі це добре знають і граф, і графиня, і лиходій, і Сюзанна, і Фігаро — всі, обізнані на цій справі дійові особи, та й глядачі теж, від яких ми нічого не приховували.
Лицемір вдається до найвищої своєї майстерності, яка розриває серце батька й матері, щоб залякати молодих людей, відірвати їх одне від одного, переконавши їх, що вони діти одного батька — у цьому полягає основа його інтриги. Так розвивається подвійний план п'єси, і його не можна не визнати складним.
Такий драматургічний прийом можна застосовувати до будь-якої епохи і до будь-якого місця подій, де великі ознаки природи, а також риси характеру, які висвітлюють серце людини і її таємниці, не зазнають повної зневаги.
Дідро, порівнюючи твори Річардсона з тими романами, які ми називаємо історичними, висловлює свій захват перед цим правдивим та глибоким письменником у такому вигуку: "Художнику серця людського! Тільки ти один ніколи не брешеш!" Як це чудово сказано! Я теж усе ще намагаюся бути художником людського серця, але мою палітру висушили роки та мінливість долі. І це не могло не позначитися на "Злочинній матері"!
Якщо погане виконання і шкодить моєму цікавому задуму, то положення, яке я висунув, все ще залишається вірним. Моя спроба може надихнути інших на створення більш зрілих літературних творів. Нехай за це візьметься якийсь палкий художник, який одним розчерком пера поєднає інтригу і підвищений стиль; нехай він умілою рукою розітре та змішає яскраві барви того й іншого жанру; нехай він широкими мазками зобразить нам людину, яка живе у певному суспільстві, опише її становище, пристрасті, пороки, достоїнства, помилки та нещастя з тією неймовірною силою, що не знає навіть перебільшення, яке надає блиску іншим жанрам, але не завжди здатне об'єктивно та вірно зображати життя. І ми, розчулені, у захваті, освічені — ми вже не скажемо, що драма — це безбарвний жанр, який народився із безсилля створити трагедію або комедію. Мистецтво стане на вірний шлях, воно прямуватиме уперед.
О, мої співгромадяни! Ви, на чий розсуд я представляю цей твір! Якщо ви визнаєте його слабким та невдалим, то критикуйте його, але не лайте мене. Коли я написав дві попередні п'єси, мене довго лаяли за те, що я насмілився вивести на сцену того самого молодого Фігаро, якого згодом ви так полюбили. Я теж тоді був молодий, і сміявся над
цим. З віком стан духу стає все більш похмурим, характер псується. Незважаючи на всі зусилля, тепер я вже не сміюся, коли лиходій або шахрай, розбираючи мої твори, ображає мене особисто. З цим вже нічого не поробиш.
Тож, критикуйте п'єсу, прошу! Якщо навіть автор надто старий, щоб мати з цього якусь користь, ваші зауваження знадобляться іншим. Користі з лайки ніякої — це манери поганого тону. З таким зауваженням я сміливо звертаюся до народу, який з давніх-давен славився своєю чемністю і служив у цьому відношенні зразком для інших; та ще й зараз являє собою приклад високої мужності.
ДІЙОВІ ОСОБИ
Граф Альмавіва, іспанський вельможа, шляхетний та гордий, але не гордовитий.
Графиня Альмавіва, глибоко нещасна, до того ж ангельської вдачі жінка.
Кавалер Л еон, їх син, молодий чоловік, волелюбний, як і всі палкі душі нового часу.
Флорестина, вихованка та хрещениця графа Альмавіви; надзвичайно вразлива дівчина.
Пан Бежеарс, ірландець за походженням, майор іспанської піхоти, який виконував обов'язки секретаря при графові, коли той був послом; людина досить низька і підла, великий інтриган, який уміє мистецьки сіяти розбрат.
Фігаро, камердинер, лікар та довірена особа графа, чоловік з великим життєвим досвідом.
Сюзанна, перша камеристка графині, дружина Фігаро; чудова жінка, безроздільно віддана своїй господині, вільна від розчарувань молодості.
Пан Ф а л ь, нотаріус, людина правильна й глибоко порядна. Вільгельм, німець за походженням, слуга майора Бежеарса, запростий як для такого пана.
Дія відбувається в Парижі, у домі, який займає граф зі своєю родиною, наприкінці 1790 року.
ДІЯ ПЕРША
Багато оздоблена вітальня. СЦЕНА І
Сюзанна сама в кімнаті складає букет з темних квітів.
Сюзанна (тихо до самої себе). Уже час графині прокидатися і дзвонити; сумна моя праця завершена. (Знеможемо сідає). Ще й дев'ятої немає, а я вже так втомилась... її останнє розпорядження звечора отруїло мені всю ніч... "Завтра, Сюзанно, на світанку накажи принести багато квітів і прикрасити мої апартаменти". — Швейцару: "Протягом дня нікого до мене не пускати". — І знов до мене: "Зроби мені букет із чорних та темно-червоних квітів з однією білою гвоздикою всередині..." Ось я його тримаю. Бідолашна графиня! Як вона плакала! Для кого всі ці приготування?.. Ах, так, живи ми сьогодні в Іспанії, святкували б іменини її сина Леона... (таємниче) і ще однієї людини, якої вже немає на цьому світі! (Оглядає букет.) Кольори крові та жалоби. (Зітхає.) Рани на її серці не затягнуться ніколи! Підв'яжу букет чорним крепом, якщо вже в неї така сумна примха. (Перев 'язує букет.)