Бежеарс. А попіл я розвію по вітру.
СЦЕНА VII
Сюзанна, Граф, Фігаро, Графиня, Бежеарс.
Сюзанна (вбігає). Граф іде, але його привів Фігаро.
Граф (застає їх у цій позі). Що я бачу, пані! Що це за безладдя? Чому тут вогонь, скринька, папери? Через що сперечання та сльози? (Бежеарс і графиня збентежені.) Мовчите?
Бежеарс (опанувавши себе, із зусиллям). Сподіваюся, пане, ви не вимагатимете пояснення у присутності слуг. Не знаю, чому ви вирішили так зненацька увірватись до опочивальні графині! Я ж залишусь вірним собі та скажу всю правду, якою б вона не була.
Граф (до Фігаро та Сюзанни). Вийдіть обоє.
Фігаро. Добре, пане, але принаймні, віддайте мені належне: підтвердіть, що я передав вам розписку нотаріуса, про яку ми сьогодні говорили.
Граф. Із задоволенням, завжди приємно виправити помилку. (До Бежеарса.) Заспокойтеся, пане, — ось розписка. (Знову ховає її у кишеню. Фігаро і Сюзанна виходять через різні двері.)
Фігаро (виходячи, тихо Сюзанні). Якщо тільки він спробує уникнути пояснення!..
Сюзанна (тихо). Він дуже спритний!
Фігаро (тихо). Я його знищив!
СЦЕНА VIII Графиня, Граф, Бежеарс.
Граф (строго). Отже, пані, ми самі.
Бежеарс (все ще збентежений). Говорити буду я. Мене допитуйте. Чи можете ви, пане, пригадати бодай один випадок, коли б я зрадив істині?
Граф (сухо). Я... я цього не казав.
Бежеарс (повністю опанувавши себе). Хоча я не схвалюю цього малопристойного дізнання, честь змушує мене повторити те, що я тільки-но сказав графині, яка просила в мене поради:
"Будь-яка людина, що зберігає чиюсь таємницю, ніколи не повинна берегти папери, які можуть кинути тінь на друга, якого вже немає на цьому світі і який їх їй довірив. Як би важко та боляче не було розлучитися з ними і який би інтерес не становило їх подальше зберігання — свята повага до пам'яті покійних має бути понад усе". (Вказує на графа.) Чи не можуть вони випадково потрапити у руки ворога? (Граф смикає його за рукав, щоб той припинив пояснення.) Чи ви не згодні зі мною, пане? Той, хто просить у мене поради у ганебній справі чи благає про допомогу у хвилини тимчасової слабкості, не повинен звертатися до мене! Ви, графе, і ви, графине, дуже добре знаєте це зі свого власного досвіду, а надто ви, графе! (Граф робить йому знак.) Саме на прохання графині, яка звернулась до мене, я дав їй пораду, не намагаючись ознайомитися зі змістом цих паперів. Але я помітив, що зробити цей нелегкий крок у неї не достає сміливості. Тоді я, не вагаючись ані секунди, покликав на допомогу всю свою рішучість і переборов її зволікання. Саме через це ми і боролися, і що б там про мене не думали, я ніколи не розкаюсь ані у своїх словах, ані у своїх діях. (Здіймає руки.) О, свята дружбо! Ти всього лишень порожній звук, якщо не виконуються твої суворі обов'язки. Дозвольте мені тепер іти, пане.
Граф (у захваті). О, найкращий серед людей! Ні, ви нас не покинете. Графине, він стане нам ще ближчим: я віддаю йому свою дорогу Флорестину.
Графиня (жваво). Більш гідно, пане, ви б не могли застосувати ту владу над нею, яку вам дає закон. Якщо вважаєте за потрібне знати мою думку, то я згодна. І чим швидше, тим краще.
Граф (вагаючись). Що ж!., сьогодні увечері... без зайвого шуму... ваш духівник...
Графиня (піднесено). Гаразд! Оскільки я заміняю їй матір, то я сама готуватиму її до священного обряду. Хіба лише вашому другові ви дасте можливість виявити великодушність до цієї чарівної дитини? Я із задоволенням сподіваюся, що ні.
Граф (сконфужено). Ах, графине... повірте...
Графиня (зрадістю). Так, графе, я вам вірю. Сьогодні день народження мого сина. Відтепер, після такого збігу подій він стане мені ще дорожчим. (Виходить.)
СЦЕНА IX Граф, Бежеарс.
Граф (дивлячись їй услід). Не можу прийти до тями від здивування. Я очікував суперечок, нескінченних заперечень, а вона виявилась такою справедливою, доброю, великодушною до моєї дитини! "Я заміняю їй матір", — сказала вона... Ні, це зовсім не аморальна жінка! Я починаю поважати ту душевну велич, яка прихована у її діях... хочу осипати її докорами, але її тон мене роззброює. Та ба, друже мій, я сам винен, висловивши здивування з приводу палаючих листів.
Бежеарс. А ось я анітрохи не здивувався; адже я бачив, з ким ви йдете. Ця гадина прошепотіла вам, що я нібито прийшов, щоб розкрити ваші таємниці? Такі низькі звинувачення не можуть зачепити людину мого становища: вони надто несерйозні. Втім, пане, чого вас так зацікавили ці папери? Адже ви послухалися мене і взяли ті листи, які хотіли б зберегти? О, якби небо бажало, щоб графиня звернулася до мене раніше, у вас би не залишилося незаперечних доказів її провини!
Граф (гірко). Так, незаперечних! (Палко.) Подалі від мене: вони печуть мені груди. (Дістає схований на грудях лист та кладе його у кишеню.)
Бежеарс (м'яко). Тепер я буду ще активніше боротись за права законного сина; врешті-решт, він не винен у своїй гіркій долі, яка кинула його у ваші батьківські обійми.
Граф (запально). Батьківські? Ніколи!
Бежеарс. І не його ж це провина, що він кохає Фло-рентину. Але ж чи можу я з'єднатися з цією дівчиною, поки він залишається біля неї? Мабуть, вона сама захоплена ним і погодиться лишень з поваги до вас. Ображена лагідність...
Гр а ф. Я розумію тебе, друже мій! Твої слова настільки переконливі, що я вирішив відіслати його негайно. Так, мені буде легше, коли цей фатальний юнак перестане ображати мій погляд. Але як сказати про це графині? Чи захоче вона розлучитися з ним? Отже, слід удатися до рішучих заходів.
Бежеарс. Рішучих заходів?.. Ні... Але скористатися для цього розлученням ви цілком зможете: у цих завзятих французів так прийнято.
Граф. Щоб я оприлюднив свій сором! Втім, кілька нікчемних боягузів саме так і вчинили! Але ж це останній ступінь падіння сучасної моралі. Нехай безчестя розділять ті, хто йде на такий сором, як і ті мерзотники, винні у цьому соромі!
Бежеарс. Я вчинив щодо вас та стосовно графині так, як веліла мені честь. Я аж ніяк не прихильник жорстких та насильницьких засобів, особливо, коли йдеться про рідного сина...
Граф. Ні, не про сина, а про сторонню людину, від'їзд якої я прискорюю.