— А відьма і день зазначила олівцем! Брешете, не дам ся! Адже се ще не факти, се тільки здогад! Ні, ви давайте-но фактів! І кватира не факт, а горячка; я знаю, що їм говорити ... Та чи знають вже вони про кватиру? Не пійду відси, не розвідавши! За чим я прийшов? А ось, що я злюся тепер, так се вже справді факт! Фу, який я скорий до роздражнення! А може-бути і так треба; роля хорого... він мене слідить. Збивати буде. Чого се я прийшов?
Все те як блискавка перенеслось по його голові.
Порфір Петрович душком вернувся. Він нараз якось повеселів.
— У мене, брате, від вчерашнього твого голова... Та і цілий я якось розклеївся, — почав він цілком иншим тоном, сміючись до Разумихіна.
— А що, займаюче було? Адже я вас вчера на найціка-війшім пункті покинув. Хто побідив?
— Та ніхто, розуміється. На віковічні питання зїхали, на воздухах літали.
— Подумай, Родю, на що вчера зїхали: Є, чи нема злочинства? Кажу тобі, що до чортиків добрехались!
— Що дивного? Звичайне соціяльне питання, — розсіяно відповів Раскольніков.
— Питання було не так поставлене, — завважав Порфір.
— Не зовсім так, се правда, — зараз таки згодився Разумихін, спішачись і розгорячуючись після' звичаю. — Бачиш, Родіоне: Слухай і скажи свою думку. Я хочу. Я зі шкіри ліз вчера з ними і тебе дожидав; я і їм про тебе говорив, що прийдеш. Почалось з погляду соціялістів. Звісний погляд: злочинство є протестом проти ненормальности суспільного устрою, і тілько, і нічого більше, і ніяких причин більше не допускається, — і нічого!...
— От і збрехав! — крикнув Порфір Петрович.
Він видимо оживлявся і раз по раз сміявся, дивлячись на Разумихіна, чим ше більше розпалював його.
— Н-нічого не допускається! — з жаром перебив Разумихін, — не брешу!... Я тобі їх книжки покажу: все у них длятого, що "окружения заїло" — і нічого більше. Улюблена фраза! Відси просто, що коли суспільність уладити нормально, то відразу і всі проступки щезнуть, бо не буде причини протестувати і всі в млі ока стануть праведними. Природу не беруть в рахунок, природу проганяють, природи не признають! У них не людськість, розвинувшись історичною, живою дорогою до кінця, сама собою переміниться наконець в нормальну суспільність, а противно соціяльна система, що виходить із якої-небудь математичної голови, таки зараз і уладнає всю людність і в оден миг зробить її праведною і безгрішною, скорше як всякий живий процес без всякої історичної і живої дороги! Тому-то вони так інстинктовно і не люблять історії: "недоріцтва самі в ній, та глупости" і усе одною лише глупістю обясняється! Тому-то так і не люблять живого процесу життя: не треба живої душі! Жива душа життя потребує, жива душа не буде слухати механіка, жива душа недсвірчива, жива душа ретроградна! А тут хоч і трупом во-няє і з кавчука зробити можна, — зате нежива, зате без волі, зате невільнича, не збунтується! І виходить в результаті, що усе на одну верству цеголок та на розклад коритаріві кімнат фалянстерії звели! Фалянстерія бач і готова, та природа ось у вас для фалянстерії ще не готова, життя хоче, життєвого процесу ще не закінчила, рано на кладовище! з одною льоґі-кою годі через природу перескочити! Льоґіка предвидить три случаї, а їх міліон! Відрізати весь міліон і все на одно питання про комфорт звести! Найлекше порішення задачі! Головне — думати не треба! Ціла життєва тайна на двох печатних аркушах міститься!
— Аж то розсипався, бубнить! За руки держати треба, — сміявся Порфір. — Подумайте, — обернувся він до Раскольнікова^— ось цілком так вчера вечером, в одній кімнаті, в шість голосів, та ще пончом напоїв наперед, — можете собі представити? — Ні, брате, не твоя правда: "окружения*' много в проступку значить; се я тобі потверджу]
— І сам .знаю, що много, та ти ось що скіжи: сороклітній безчестить десятилітню дівчинку, — чи може окружения його до сего приневолило?
— А що-ж, та в строгім змислі таки і окружения, — з задивляючою важністю завважав Порфір. — Проступок над дівчинкою дуже і дуже навіть можна "окружениямп обяснити.
РазумиДін трохи не сказився:
— Ну, коли хочеш, то я тобі зараз виведу, — заревів він, — ще/ у тебе білі рісниці єдино тілько від того, що Іван Великий,?) має трийцять сяжнів висоти, і виведу ясно, докладно,.упоступово, і навіть з ліберальним відтінком. Берусь! Ну, ХОЧЇЇШ в заклад?!
— Принимаю! Послухаймо, прошу, як він виведе!
—г Та він завсігди штуки грає, морочить до чорта! — крикнув Разумихін, підскочив і махнув рукою. — Та чи стоїть з тобою говорити? Адже він се все нароком, ти ще не знаєш його, Родіоне! І вчера їх сторону держав, тільки щоб всіх в
дурні пошити. І що-ж він говорив вчера, Господи! А вони ось ним утішились!... Адже він по два тижні так в поле випроваджує. Торік впевняв нас чомусь-там, що в черці іде: два місяці стояв при своїм! Недавно захотілось йому голосити, що жениться, що все вже готове на весілля. Навіть одіння нове дав вшити. Ми вже стали йому желати. Ні зарученої, нічого не було: Все обман!
— А ось збрехав! Я одіння давав шити передше Мені по причині нового одіння і прийшло в голову вас всіх в шори убрати.
— Чи справді ви так умієте пускати тумана? — запитав недбало Раскольніков.
— А ви думали ні? Погодіть, я і вас опутаю — ха-ха-ха! Ні, бачите, я вам всю правду скажу. По поводу сих всіх питань, проступків, окружения, дівчаток, мені нагадалась тепер, — тай направду і завсігди інтересувала мене, — одна ваша статейка: "Про проступок"..., чи як там у вас, забув титул, не памятаю. Два місяці тому назад мав приємність в "Періо-діческій Речі" прочитати.
— Моя стаття? В "Періодіческій Речі"? — з здивуванням запитав Раскольніков. — Я дійсно написав перед півро-ком, коли з університету виступив, по поводу одної книжки, одну статтю, але заніс її тоді до газети "Єженєдєльная Рєч", а не до "Періодіческої*.
— А попала в "Періодіческую".
— Адже ^еженедельная Рєч" перестала виходити, тому тоді і не напечатали ...
— Се правда, пане; але перестаючи виходити "Єженєдєльная Рєч" злучилась з "Періодіческою Рєчею", а длятого і —статейка ваша перед двома місяцями появилась в "Періодіческій " Рєчі А ви не знали?